Життя

Перша в Україні кав’ярня, де працюють «сонячні» офіціанти

Перша в Україні кав’ярня, де працюють «сонячні» офіціанти

Кав'ярня «Старе місто», яку нещодавно у Луцьку відкрили мами хлопців із синдромом Дауна, вмить стала відомою на всю Україну. Мами особливих дітей – Лариса Новосад та Олена Мельник – на власному прикладі довели, що немає нічого неможливого, а їхній унікальний стартап став прикладом і стимулом для інших регіонів нашої держави.

Перше, що відчувається, коли заходиш у кав'ярню, – особлива атмосфера: повний релакс і домашній затишок, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

Хлопці-офіціанти – Андрій  і Валентин – вітаються і щиро усміхаються. Замовляю каву, і, поки вони виконують моє прохання, слідкую за кожним їхнім рухом і при цьому фотографую. Сприймають це невимушено – за перші дні відкриття вони вже встигли звикнути до настирливої уваги журналістів.

Готують – як справжні профі. І при цьому за кожним їхнім рухом слідкує котрась із мам. Поки один із хлопців завершує приготування, інший вибиває чек. Потім один із них приносить мені духмяний напій і бажає смачного. Кава тут дійсно смачна, і головний її рецепт – у тому, що приготована вона з любов'ю. Бо так, як ці хлопці люблять і цінують свою роботу, напевно, більш ніхто так не робить.

Андрій і Валентин
Андрій і Валентин

Є тут і холодильник із солодощами. Як не пересилюй себе – не спробувати їх просто не можливо. Виявляється, вони не лише мають ефектний вигляд, а й неймовірно смачні. Від однієї з мам дізнаюся, що солодощі тут лише домашнього виробництва. Десерти у них щодня закуповує собі одна із кав'ярень міста. Розкуштували ці смаколики і лучани – приходять цілими сім'ями і купують їх собі до чаю додому.

З нетерпінням чекають на свою першу зарплату

Ідею відкриття кав'ярні мами особливих хлопців виношували давно, бо зрозуміли: замість них цього кроку у майбутнє для їхніх дітей не зробить ніхто.

– У нас ніхто не створює умов на робочих місцях, немає відповідних майстерень і центрів соціального спрямування,  де наші діти могли б себе реалізувати. Власне це й сприяло тому, що ми з Оленою Мельник наважилися на такий проєкт. Вона – моя подруга,  наші діти разом ходили в садочок, потім – в одну школу, вони є членами однієї організації (ГО «Даун синдром», – авт.).  Коли діти закінчили школу, Андрій пішов навчатися на фотографа, а мій Валентин пішов у коледж харчових технологій, на майстра ресторанного обслуговування. І коли ми бачимо, як в наших дітей горять очі, бо вони можуть, бо у них виходить, вони кайфують від того, що почуваються потрібними суспільству, це найбільше для нас щастя, – розповідає мама офіціанта Валентина – Лариса Новосад.

Тепер хлопці з нетерпінням чекають на свою першу власною працею зароблену зарплатню. Коли їх запитують, чи отримують вони оплату, відповідають: «Так, 30 січня, в четвер». Тобто за календарем вони навіть день вирахували. І у кожного з них є мрія, на яку вони хочуть відкладати зароблені кошти.

Ці діти руйнують стереотипи і медичні протоколи

Особлива кав'ярня має ще й арт-простір, де всі люди можуть прийти і відпочити. Вечорами тут збирається молодь з міста, яка пише  вірші і ділиться тут ними зі своїми друзями. Сучасні молоді люди, як розповідає Лариса, прекрасно сприймають дітей з синдромом Дауна, як це є в Європі.

Але цього не скажеш про старше покоління. Лариса пригадує випадок, коли вона їхала з сином у маршрутці і одна старша жінка довгий час дивилася на Валентина, а потім промовила: «Дивіться, який парадокс краси – така гарна мама і такий дивний хлопчик».  Жінку це настільки боляче вдарило, що вона вийшла з дитиною раніше, ніж потрібно, аби лиш не чути більше цієї жіночки. Але з часом вона зрозуміла, що ці цікаві погляди оточення на Валентина аж ніяк не впливають – йому на це геть все одно!

Більше того, у кав'ярню приходять люди із синдромом Дауна, яким вже за 30 років, однак ні Лариса, ні Олена, які в очі знають усіх у місті з таким діагнозом, їх ніколи не бачили. Це свідчить про те, що ці люди просто сиділи у своїх чотирьох стінах і нікуди не виходили, боячись бути не прийнятими. А кав'ярня стала для них своєрідним стимулом.

Хлопці із матусями
Хлопці із матусями

– Молодь нашу кав'ярню сприймає як «зайди до друга на каву». А наші хлопці до всіх ставляться, як до друзів. Для них все одно, багатий це чи бідний, хворий чи здоровий – вони всіх приймають однаково дружно. Ще 20 років тому молодь з синдромом Дауна сприймали як тих, хто має дитячий рівень розвитку. Нещодавно до нас у кав'ярню приїхали медики-генетики з Рівненщини, і вони були приємно вражені. Наші діти руйнують стереотипи і медичні протоколи, і це дуже приємно. «Дай людині віру – і вона отримає крила та полетить», – це фраза, яка народилася у стінах нашого закладу, – додає Лариса.

Київ підтримав «сонячну» кав’ярню в Луцьку

Цікаво, що Валентин та Андрій встигають не лише вчитися і працювати, а  ще й ходити на спорт. Те, що діти настільки будуть соціалізовані, їхні батьки навіть уявити не могли. Як розповідає мама Андрія Олена Мельник,  яка, до речі, працює вчителькою, довелося багато пройти і пережити, перш ніж отримати такі результати.

Кілька ночей перед відкриттям закладу  мами не спали – переживання зашкалювало. Але все пройшло вдало. У перші дні відкриття від відвідувачів не було «відбою». У Києві, коли дізналися про появу такого унікального кафе в Луцьку,  одразу зробили акцію-підтримки. Якщо  людина має чек від «сонячної» кав’ярні від 100 гривень, то при його пред'явленні столичний бар-склад дає безкоштовної продукції на 300 гривень! І ця акція в них безстрокова.

– Хочеться, щоб до нас активніше приходили відвідувачі, кава у нас дуже смачна і якісна, тістечка завжди свіжі, та ще й домашнього виробництва. Ще ми плануємо робити екскурсії Старим містом. В нас є хлопчина-історик Богдан Кравчук – він перший в Україні із синдромом Дауна, хто здобув вищу освіту. Так-от, його ми хочемо долучити до проведення екскурсій. Ще плануємо багато різних проєктів, – ділиться планами Олена.

Але головне, як кажуть мами наших «сонячних» офіціантів, – хтось може годинами дивитися на вогонь і воду, а вони – на те, як працюють їхні діти. І від цього вони усі на сьомому небі від щастя.

Ірина Бура

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: луцьк, Фото, Інтерв'ю
В тему

Останні матеріали