Дій активно!
Лучанин Микола Іванович у свій час мав алкогольну залежність, проте знайшов у собі сили перебороти її. Як результат, чоловік уже 14 років не п’є. Ба більше, в міру сил, можливостей, досвіду, навиків, практики, маючи медичну освіту, тепер допомагає людям, що потрапили у тенета «зеленого змія».
«Алкоголізм може бути спадковий, з діда-прадіда, і передаватися на генному рівні. Або набутий: здається, цілком забезпечена, благополучна сім’я, але син, чоловік, брат потрапляє у погану компанію – і стає алкоголіком.
Найважливіший момент у лікуванні алкоголізму – це визнати проблему. Якщо людина з алкогольною залежністю зізнається сама собі, своїм рідним, близьким, що вона хвора і, відповідно, потребує допомоги, то їй можна допомогти, – розповідає Микола Іванович. – Якщо людина говорить, що, мовляв, я така, як всі, ніякої залежності в мене немає, хочу – п’ю, хочу – не п’ю, можу місяць не пити, то їй насамперед потрібна допомога психолога, нарколога тощо. Тобто визнання самим алкоголіком власної проблеми допоможе її вирішити. Так, буде важко. Можливо, не все вдасться з першого-другого разу, але алкозалежний має визнати сам себе алкоголіком».
Покинути вживати алкоголь допомогла одна-єдина мамина фраза
Микола Іванович розповідає, що став алкоголіком, адже мав генетичну схильність. Його дід та батько, обіймаючи досить високі керівні посади і будучи справжніми господарями вдома, свого часу зловживали алкоголем.
«Сам я вперше спробував алкоголь, свої перші 50 грамів, десь у років 15 – 16. У 18 – 19 років я вживав уже свідомо, хоча залежності не було ніякої. Це був як допінг, як засіб спілкування та проведення часу. На дискотеку тверезому йти не було сенсу. У компаніях, якщо не вживаєш алкоголю, не було що робити, – ділиться своєю історією хвороби лучанин. – Вживав алкоголь і в армії. Після того, як звільнився з лав ЗС, пив, «як усі». Організм був молодий, здоровий. Ніякої залежності чи бодай похмілля не було. У 25 років можна було всю ніч пити і, не спавши ні години, йти на роботу.
Варто зауважити, що в селах проблема алкоголізму була і є на високому рівні. А все тому, що алкоголь править за метод розрахунку за певні послуги, допомогу, хабар тощо. Я сам, працюючи певний час завідувачем фельдшерсько-акушерського пункту, в селі із 500 дворами у кожній хаті пив по сто грамів. Ну, як не пригостити «самого главного доктора» – так казали односельчани та не відпускали без «частування». Чи то народжувалась людина, чи помирала – привід був завжди.
Все у селі крутилося на могоричах, бо грошей ніхто не давав і не брав. Чи треба було таблетки приписати, чи поле спахати, чи свиню заколоти, чи жінку до міста відвезти – за все розраховувались алкоголем. Брав могоричі і я, не більше і не менше від будь-кого. Зараз розумію, що міг спокійно відмовитись. Проте…
У 27 – 28 років уже мав синдром похмілля. Зранку, перед роботою, щоб у 3 – 4 хати не зайти на сто грамів, то був не ранок. Але я казав, як і більшість алкозалежних, що «хочу – п’ю, хочу – не п’ю». На той час уже був одруженим, народилася перша дитина. І в якийсь певний момент я нарешті визнав свою проблему.
Знаєте, кожен алкозалежний схильний до почуття провини. Так і я, прокидаючись зранку, розумів, що не зробив через алкоголь багато чого в хаті, не виділив достатньо часу на сім’ю тощо.
Відтак поїхав на своє перше кодування у наркодиспансер так званою «торпедою», тобто уколом у вену. Після цього не пив рік і сім місяців. Проте через сімейні негаразди розлучився з дружиною. Жив сам, ходив на роботу.
Що змусило зірватися? Думка про те, що ось який я молодець, стільки не вживав алкоголю. Дай-но спробую, чи не «зірвусь». Сьогодні кава з 50 г коньяку, завтра 50 г коньяку з кавою. Чекаєш-чекаєш, але нічого з тобою не відбувається. Через три дні випив 100 г горілки. Через тиждень напився. Зранку встав, голова тріщить, думаю, ото вже я зірвався. А потім запив.
Тут важливий момент: коли ти через великий проміжок часу починаєш пити і турбує перше похмілля, то врятує той самий «Алка-Зельтцер». Організм не отруєний, алкоголь лише у шлунку, інтоксикації немає. І ти почуваєшся «сміливим», бо напився, а тобі нічого не сталося. І починаєш запивати, з кожним днем все більше і більше.
Скільки тривав мій другий «алкоголічний» період? Десь півроку. А потім закодувався знову. У наркодиспансері мені зробили «підшив» – це внутрішньом’язовий імплантат. Знову рік вів тверезий спосіб життя. І знову зірвався… через кохання. Зайшов у довгий запій. З нього мене вивела одна-єдина мамина фраза, кинута між іншим: «П’є – ну то й хай п’є. Що ж я можу зробити, як йому нічого не допомагає? Але він буде жити у своїй квартирі, і я буду допомагати йому, незважаючи ні на що».
Знаєте, в мене як світ перевернувся. «Здоровий чоловік, з руками-ногами, з житлом, грошима, посадою, не можу відмовитись від алкоголю», – я був дуже злий сам на себе.
Тож утретє я поїхав кодуватися, чітко усвідомлюючи, що пити не буду більше у будь-якому випадку. Це так і сталося. З того часу я не п’ю 14 років. Одружився вдруге, народилася друга дитина.
Тепер, маючи медичну освіту та досвід роботи у спеціалізованих медичних закладах, вивожу людей із запою за допомогою медикаментозних засобів, надаю психологічну консультацію, бо знаю цю проблему, так би мовити, «зсередини».
– Миколо Івановичу, якою є ваша думка з приводу лікування алкоголізму нетрадиційними методами? Маю на увазі голковколювання, гіпноз, хімічний захист, рефлексотерапію, траволікування, гомеопатію тощо.
– Насправді вивести із запою можна тільки медикаментозно, адже йде інтоксикація. Але це не лікування самої хвороби, а суто очищення організму. А далі хворий сам для себе вирішує, як він буде боротися із захворюванням: кодуватися медикаментозно чи за допомогою гіпнозу, їхати до монаха з Катюжанки чи до реабілітаційного центру тощо. Головне – треба щиро вірити, що обраний метод допоможе подолати алкоголізм.
І ще один момент. Слід пам’ятати, що хвороба є хронічною. І є період ремісії. І до цього треба бути готовим. Якщо ви певний час не пили, то лише варто «пригубити» чарку – і людина заходить знову в запій.
Особиста моя точка зору: лікувати алкоголізм потрібно лише медикаментозно. Саме такий метод використовую я зі своїми пацієнтами.
– Чи можна вилікувати алкозалежного без його згоди?
– Є три моменти. По-перше, людина самостійно із цією хворобою не справиться. Потрібна допомога спеціаліста і підтримка рідних. По-друге, алкоголік має сам визнати свою проблему та захотіти лікуватись. Ні сльози матері, ні істерики дружини, ні вмовляння не мають особливого впливу на його рішення. Силою не примусити людину йти лікуватись від алкоголізму. По-третє, за один раз майже ніхто не виліковувався, на жаль. Алкоголік може не вживати певний час спиртного, потім сам собі говорить, що, мовляв, стільки не пив, то дай спробую. І все – знову запій. І знову лікування.
І ще одне. Не раз бачив рекламу певних медикаментів, які нібито при додаванні в алкоголь чи їжу можуть без його згоди «відучити» алкоголіка пити, викликати відразу до алкоголю. Насправді ці ліки мають певний ефект, але, по-перше, є такі алкозалежні, які будуть блювати, мучитись і знову пити, а по-друге, фізично не можна постійно підмішувати ці ліки в питво чи їжу, бо ж людина їсть-п’є не тільки вдома.
– Миколо Івановичу, що найголовніше в лікуванні алкоголізму?
– Найперше і, певно, найважливіше – це визнати, що ти алкоголік. Тож моя порада: визнайте свою хворобу та приготуйтеся до довгого лікування. Боріться всіма силами! Алкоголізм перемогти можна!
Ірина Белоцька
Матеріал ініційований Українським журналістським фондом та Благодійним фондом Олександра Шевченка
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
