Поспішай творити добро!
Майже півстоліття до волинянина Івана Довгуна йшли, їхали і несли хворих, які вже не могли самостійно ходити. Сільський фельдшер став народним лікарем і тисячам недужих подарував нове життя. Але, розуміючи, що його земний шлях колись закінчиться, Іван Довгун усі свої навики передавав онукові. І тепер, після смерті «бірківського цілителя», справу діда продовжує Іван Сергійчук.
– У нашій родині хист до народної медицини передавався, мабуть, генетично, – починаємо знайомство з нащадком легендарного цілителя, Іваном Сергійчуком. – Спочатку лікувала травами й молитвами прабабуся Наталка (тобто мама Івана Довгуна). І коли нині згадую її слова, то розумію: прабабуся ще й уміла бачити майбутнє. Буває, йдуть люди сіно гребти, а вона: «Куди зібралися? Змокнете». І за кілька годин справді починався дощ. Або їде подружжя корову купувати, а бабуся: «Ой, ліпше б ви сьогодні чимось іншим зайнялися». І потім те ж таки подружжя казало: «І чого ми вас не послухали: корова геть молока не дає».
А ще жінка добре зналася на лікарських травах. Тож її правнук Іван використовує для оздоровлення недужих аж до 500 цілющих рослин!
– Коли дідусь Іван Довгун уперше покликав мене до хворого і сказав: «Дивись, що я роблю, і запам?ятовуй», я не дуже-то й зрадів, – усміхається Іван Сергійчук, пригадуючи своє дитинство в селі Бірки Любешівського району Волині. – В дев?ять років нам, сільським хлопчакам, більше кортіло у футбол поганяти, на найвище дерево залізти. Тому я досі дивуюсь, як вдавалося Іванові Прокоповичу зацікавлювати мене лікуванням хворих і по крупинках вкладати у дитячу голову свій багатолітній досвід.
Спочатку, розказує пан Іван, дідусь йому показував і розповідав про ті недуги, з якими в його бірківську хату приходили люди. Потім давав онукові щупати і пояснював, що то за недуга і як її подолати. А згодом (уже коли Іван став студентом) довіряв самому приймати по три-чотири людини щодня.
– За ті 27 років, скільки я вчився біля дідуся, набачився стільки дивовижних зцілень! – зізнається Іван Михайлович. – Десятки було тих, кого привозили і заносили до хати з благаннями: «Лікарю, врятуйте!». А коли прикуті до інвалідного візка вставали і йшли на двох своїх ногах, сльози котилися і в них, і в рідних. Пам?ятаю випадок, чоловік приїхав, розповів, що без видимих причин худне і лікарі не можуть встановити причину. Дідусь пощупав чоловікові живіт – і сказав: «А тепер їдь на обстеження». У Києві УЗД показало в кишківнику доброякісну пухлину, її благополучно видалили, і через трохи цей же чоловік дякував: «Якби не ви – хтозна, чи не переросла б пухлина у злоякісну і чи зараз я з вами розмовляв би».
Подібних історій було сотні! Тисячі! Тож навіть уявити важко, де у народного лікаря бралися сили і людям допомагати, і господарством займатися. Хоча, міркує внук Іван, саме ота любов сісти й коником на поле проїхатися чи вдома похазяйнувати якраз і допомагала відпочити, додавала сил та натхнення.
– Відчуваючи, що земний його шлях скоро закінчиться, дідусь просив: «Живи для людей та працюй так, аби двері моєї хати не зачинялися»… І, – зітхає наш співрозмовник, – ось уже два роки я самостійно продовжую справу дідуся.
Усі болячки лікуються в комплексі
Про те, скільком людям нині допомагає Іван Сергійчук, без слів розповідають дзвінки, які через кожні кілька хвилин лунають під час нашої розмови. Отримавши диплом реабілітолога, Іван Михайлович зумів поєднати народне з офіційним і тепер «через його руки» проходять від кількох десятків до півсотні хворих.
– Коли двічі на місяць приїжджаю до дідової хати в Бірках, люди із шостої ранку вже чекають на прийом. А останніх недужих приймаю вже десь о восьмій вечора, – зізнається Іван Сергійчук. – Коли ж усі решта днів веду прийом у Луцьку на вулиці Гордіюк, 35, тоді вже стараюся вкластися у 12-годинний робочий день. Хоча, буває, подзвонять: то вивих і треба якнайшвидше поставити на місце, то нерва зажало й ногу віднімає – мусиш прийти допомогти.
Найчастіше ж люди звертаються зі сколіозом, остеохондрозом, міжхребцевими грижами, так званими підорвами, а ще – з високим тиском, постійними головними болями, депресією, хронічною втомою.
– Усі ці болячки здебільшого лікуються в комплексі, – переконався Іван Сергійчук. – Приміром, голова болить у багатьох випадках від того, що потребують «ремонту» шийні хребці. Ішемічна хвороба серця стає наслідком проблем із хребцями в грудному відділі. Діагноз «ВСД» (вегето-судинна дистонія) – це теж наслідок зміщень у хребті. Навіть безпліддя та імпотенція можуть виникнути через проблеми зі спиною.
Більшість проблем – через лінощі
Однак зняти біль і повернути здатність ходити – це одне. Куди важливіше, наголошує Іван Сергійчук, постійно лишатися здоровим. А для того треба не до лікаря бігти, а самому і щодня над собою працювати: робити загальну гімнастику, проводити спеціально розроблений комплекс вправ, правильно харчуватися та додавати організму природної сили у вигляді чаїв та настоянок із лікарських трав.
– Ще з дідусем Іваном ми змайстрували і запатентували спеціальний масажер, який допомагає як виявляти слабкі місця у хребті, так і не допускати їхньої появи, – зауважує Іван Сергійчук, тут же показує винахід свого діда і демонструє принцип дії масажера.
Так само з дідом Іваном внук Іван розробив комплекс гімнастичних вправ для школярів:
– Зараз дуже гостро стоїть проблема дитячого сколіозу, який негативно впливає на роботу всіх внутрішніх органів і систем організму. Тож, аби запобігти хворобі або допомогти дитині одужати, ми безплатно ділилися з педагогами Любешівщини своєю розробкою. І коли через певний час перевірили її ефективність, то й самі були вражені позитивними результатами.
Шкода тільки, що дорослі пацієнти, отримавши від Івана Сергійчука тимчасове полегшення, лінуються виконувати його подальші рекомендації. Хоча, здавалося б, викроїти 15 хвилин на добу, аби виконати до десятка вправ, – найпростіше, що може зробити людина, аби забути про хвороби.
– Так само важливо для підтримки здоров?я не курити, – провадить Іван Михайлович. – Мій дідусь допоміг позбутися згубної звички тисячам людей. У моїй «скарбничці перемог» – теж уже є сотні жінок та чоловіків, які звільнилися від тютюнової залежності. І насправді це не так уже й важко. Головне – дуже захотіти.
А ще – для щоденної підтримки здоров?я Іван Сергійчук рекомендує правильно харчуватися та не забувати про лікарські рослини.
Оксана Бубенщикова
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
