Дискотека була в розпалі, коли він побачив гарну і милу Іринку. Аж перегнувся через ді-джейський пульт, так захопила його дівчина у костюмі Снігуроньки. Не наважився заговорити першим, хоча славу в школі мав неабиякого сміливця. Дівчата самі бігали за ним табунами.
Ще б пак, високий, кучерявий хлопець, а батьки – ще тій багатії. Завжди по-сучасному й модно одягнутий Давид був товариським та дотепним, добре вчився та став улюбленцем учителів. А тут, як підмінили хлопця.
На два роки молодша Іринка була скромною дівчиною, хоча й добре вчилася та ніколи не вважалася першою красунею. Можливо, через свій невисокий зріст, а ще через м’яку натуру. Того дня захворіла її подруга, яка й повинна була бути Снігуронькою на шкільному вечорі. Трішки невпевнено почувалася Іринка в центрі уваги, а коли закінчилась урочиста частина, швиденько переодяглася в темну скромну сукню. Тому коли Давид підійшов до неї, то озирнулася навкруги: чи справді до неї говорить.
-З Новим роком, красуне. А костюм Снігурки тобі краще личив, – посміхнувся хлопець і аж відчув, як раптом гарячими стали його вуха.
-Привіт, – й собі зніяковіла дівчина. – То не я мала бути, то Даринка – Снігурка, а я просто…
Того ж вечора вони не добули до кінця дискотеки. Давид провів Іринку додому, багато-багато говорили, жартували, сміялися. Дівчина виявилася цікавим співрозмовником, дотепною, а Давид, навпаки, боявся щось сказати колюче, щоб не образити чи сполохати.
З того часу промайнув рік. Вони зустрічалися, вчилися, допомагали одне одному. А ввечері на побаченні були палкі поцілунки та обійми. Давид був випускником, а Іринці залишалося ще два роки навчатися, хоча подумувала дівчина піти в медучилище. Адже її коханий також планував вступати до медінституту, продовжуючи справу батька. Той був відомим й талановитим хірургом.
-Маю дещо тобі розказати, – проводжаючи дівчину додому після такої ж новорічної дискотеки, тихо сказав Давид. – Ми з батьками виїжджаємо з країни. Батькові запропонували практику в Ізраїлі, а мама викладатиме в місцевому університеті.
-Коли? – самими губами прошепотіла дівчина.
-Скоро, відразу після Нового року, – сказав і тихо обняв дівчину.
Тієї ночі вони вперше покохалися. Це була ніч прощання і розпачу, відкриття й тихого задоволення, розчарування.
Через шістнадцять років…
Ірина Всеволодівна тихенько причинила двері до доньки та, ледве стримуючи сльози, впала на коліна перед іконою. Цього навчального року її донечка, кровинка, якій виповнюється 16 років не піде до школи. Вже зараз дівчина почувається дуже погано, змарніла, почала втрачати волосся. Вона як дипломований лікар з десятками років практики розуміла: врятувати донечку могло лишень диво. А у дива жінка перестала вірити давно… Плекала єдину дитину як квіточку. Дівчинка росла хворобливою змалку, постійно турбували нирки. Хоча була дуже гарною, стрункою з чорними очима та пишним темним волоссям. Біда, що насувалася з кожним роком, зараз накрила лавиною. Вихід один – трансплантація нирки. Дороговартісну операцію можна зробити лишень за кордоном, а ще треба знайти донора.
Обдумавши все, Ірина таки вирішила рятувати донечку в далекому Ізраїлі. Навіть зважилася на злочин: через знайомих вела переговори щодо придбання донорського органа на «чорному ринку». Часу залишалося все обмаль. Дитина гасла щодня…
Операцію із трансплантації нирки мав робити відомий та досвідчений хірург, все-таки зв’язки у медичній сфері Ірина Всеволодівна мала непогані. Але нова звістка стала для жінки ударом: донорський орган не підходить, надто «зношений». Хірург сам хотів поговорити з матір’ю, повідомити, що вже пізно. Якщо не зараз, то дівчина не проживе й тижня.
Увійшовши до кабінету лікаря, Ірина зойкнула. Привабливий чоловік, міцної статури зі срібною ниткою у волоссі дивився на неї здивованими очима. Це був Давид, її Давид. Батько її донечки, що зараз помирає на операційному столі…
-Іринко, ти? – лишень й зумів промовити…
Через кілька днів після пересадки нирки дівчина пішла на поправку. Тривала реабілітація ще була попереду. Але зараз біля її ліжка були двоє: щаслива мати Ірина та цей серйозний хірург, який не міг надивитися на врятовану дитину. Давид, коли дізнався, що він її батько, відразу ліг під ніж, ставши донором для знайденої через 16 років доньки.
-Це найменше, що я міг зробити для вас, – промовив тихо. – Пробачте мені, мої кохані та найдорожчі. З Новим роком, мої красуні, Іринко та донечко!
-Й справді з Новим роком усіх нас, з новим життям, – відповіла Іринка.
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
