Лук’ян і Оксана Поручники: «Вихованці клубу «Герць» – це приклад української свободи та сталевої міцності козацького духу»

Популяризація такого автентичного та щиро українського виду єдиноборств, як козацьке бойове мистецтво, загалом популяризація національних бойових мистецтв, народної культури та історії – ось головна мета створення й подальшого розвитку спортивного клубу «Герць» у Луцьку.

«Герць» – це система виховання, а не тільки вид єдиноборства», – наголошує засновник клубу Роман Ковальчук.

Цьогоріч спортивний клуб козацьких бойових мистецтв «Герць» святкує 10-річчя від дня створення осередку, організовуючи серію благодійних заходів на підтримку ЗСУ.

За 10 років діяльності вихованцями клубу стали тисячі дітей і підлітків, для яких справжнім прикладом є наставники та тренери клубу і, звісно, засновник та головний тренер Роман Ковальчук.

До Дня українського захисника й захисниці журналісти глянцю «Твій стиль» поспілкувалися з одним із вихованців «Герцю», який прийшов у клуб 5-річним хлопчиком, а через два роки завзято бере участь у різноманітних спортивних турнірах і фестивалях, посідає призові місця й хоче стати справжнім захисником.

 Отож, знайомтесь: Лук’ян Поручник та його мама Оксана.

– Лук’янчику, розкажи, як ти потрапив у клуб «Герць».

– Мене привела моя мама. Я їй постійно говорив, що і сам мрію стати справжнім козаком, який уміє захищати свою країну та свою родину.

– Пані Оксано, а як Ви дізналися, що в Луцьку діє клуб «Герць»?

– Я цілеспрямовано шукала спортивний клуб, що бере найменших вихованців та який популяризує саме українське бойове мистецтво. Так я знайшла «Герць», передивилася чудовий рекламний ролик клубу, що надихає, окрилює, запалює. Запропонувала Лук’яну спробувати. І він одразу погодився.

– Лук’яне, а чим тобі запам’яталося перше заняття у клубі? І якими успіхами вже можеш похвалитись зараз?

– Мені запам’яталася розминка з першого мого заняття, а ще те, як діти виконували різні перекидання, бігали по колу, відпрацьовували бойові удари. Я одразу потоваришував з кількома хлопцями та дівчатами.

А потім розповів своїм друзям про «Герць». І тепер багато моїх однокласників теж хочуть сюди ходити. І навіть дівчата!

Мушу зізнатися, що брати участь у двобоях зовсім нелегко, але я ніколи не здаюсь. Наш тренер каже, що треба загартовувати свій дух і своє тіло та йти до кінця. Я так стараюсь завжди робити.

Щоб краще займатись у клубі й досягати хороших результатів, я намагаюсь не пропускати жодного колективного тренування. А ще ходжу індивідуально до тренера. І хоча це вимагає від мене багато сил, не припиняю займатись. Зараз дуже хочу навчитись робити таке бокове сальто, яке виконують старші хлопці. Коли я побачив, як вони без страху ходять по битому склу та лягають на нього, то теж захотів спробувати. Зовсім не боявся і не хвилювався. Сказав про це Романові Олександровичу перед одним із виступів. Він повірив у те, що все вийде, дозволив це зробити. І в мене все вийшло!

Також у «Герці» я навчився володіти палицею, серпами, шаблею – усім тим знаряддям, яке використовували в бою справжні козаки.

Мені також дуже подобається, коли ми перед заняттями сідаємо усі разом у коло, розповідаємо один одному новини, що з нами трапилося хорошого, співчуваємо один одному, якщо стався якийсь негаразд. Це дає мені велику підтримку.

– Пані Оксано, а які позитивні зміни Ви помітили в Лук’янчику після того, як він почав займатись у «Герці»?

– Знаєте, на мою думку, у «Герці» тренують не лише тіло, а й популяризують загалом українську історію, культуру, мистецтво. Про це свідчать факти. Наприклад, до того, як Лук’ян почав ходити в клуб, він не знав жодної української пісні. А тепер у нас вдома звучать лише пісні українською мовою – як історичні, народні, так і сучасні.

А що вже говорити про гімн клубу «Герць» «Чорними хмарами»! Лук’яну настільки він припав до душі, що у 5 років він зміг вивчити всі чотири куплети цієї пісні. І навіть співав гімн перед одним із публічних виступів на фестивалі в смт Рокині. Мені як мамі тоді було до глибини душі приємно бачити, що люди витирали сльози під час того, як Лук’ян співав «Чорними хмарами».

Син почав дивитися різноманітні історичні фільми про наших славних пращурів козаків. Лише кінострічку «Вогнем і мечем» Лук’ян переглянув, певно, разів з 15!

Крім того, завдяки «Герцю» Лук’ян зрозумів важливість щирої молитви, адже на кожному занятті вихованці клубу просять у Бога благословення на добрі справи, захисту для родин та всіх наших захисників, які зараз боронять нашу країну.

Неодноразово чула, як син після тренувань із захопленням розповідав, наскільки старші хлопці та тренери його підтримують, надихають, мотивують. І я сама бачила цю підтримку неодноразово: і на таборуваннях, і під час поїздок за кордон. Вважаю це однією із родзинок клубу, коли старші вихованці не відштовхують менших, а навпаки, приділяють їм час, діляться своїми знаннями та досвідом.

Віра у здібності Лук’яна та його щире прагнення навчитися всього, що вміють старші хлопці, спонукали його записатись на індивідуальні заняття. Це дало величезний результат. Так, пів року тому Лук’яна перевели в середню групу, де він у 7 років займається на рівні із 10 – 12-річними хлопцями та дівчатами.

– Лук’яне, а яка українська пісня стала твоєю улюбленою?

– Це пісня «Козача могила». Вона сумна, але мені здається, що її повинні слухати всі, щоб не забувати, що ми є нащадками козаків, які гинули заради своєї країни.

– Пані Оксано, чим для Вас став клуб «Герць» за ці два роки?

– Якщо спочатку я намагалася здійснити мрію свого сина стати справжнім козаком, то за ці два роки надзвичайно рада, що Бог та доля познайомили нашу сім'ю з клубом, усіма тренерами, засновником та натхненником Романом Олександровичем.

Можу навіть сказати, що ми стали однією родиною, однодумцями, друзями. Зараз, коли в нашій країні війна, відчувати підтримку дуже важливо для кожного з нас.

Мені до глибини душі щемно бачити, як мій син постійно носить із собою вишиванку. Куди б ми не йшли чи не їхали – вона завжди в рюкзаку Лук’яна. Українська вишиванка для нього стала не просто одягом, а своєрідним оберегом.

Кожен із нашої родини має кілька українських вишиванок, які ми одягаємо обов’язково на свята та нерідко використовуємо як повсякденний, але такий приємний гарний одяг.

Лук’ян настільки перейнявся щирим, патріотичним духом «Герцю», що тепер запалює всіх навколо, всю нашу родину. Знаєте, коли йому знадобилися для виступів серпи та щабля, наш дідусь шукав це знаряддя по всій Україні (усміхається, – авт.)

– На жаль, зараз в Україні триває повномасштабна війна. Як вдається допомагати нашим захисникам, пані Оксано?

– Ми всією сім’єю активно донатимо на ЗСУ. Розуміючи, наскільки зараз це важливо, мої діти – Лук’ян з братиком – майже всі подаровані кошти віддають Романові Олександровичу, який є засновником благодійного фонду «Герць UA» та членом громадської організації «Військова пошта». Також ми намагаємося постійно брати участь в організації різних заходів благодійного характеру від клубу «Герць» та надавати фінансову допомогу. Для прикладу, це було безплатне рекреаційно-патріотичне таборування для 44 дітей військовослужбовців у Болгарії.

Наші діти, вихованці клубу «Герць», за ці два роки повномасштабного вторгнення долали тисячі кілометрів, щоб розповісти людям по всьому світу про біду, яка спіткала всіх українців.

«Герць» устиг побувати вже в Болгарії, Греції, Польщі. Так, виступаючи в кожній країні, ми мали спільну благодійну мету: зібрати кошти на ЗСУ, на різні потреби згідно із запитами. І нам, нашим дітям, вихованцям клубу це вдалося!

Це не завжди легко для дітей, повірте. Адже нерідко вони навіть не відпочивають після дороги, а зразу починають виступати перед глядачами. І коли я бачу, як завзято й щиро наші козаки та козачки виступають, скільки сил вони вкладають, для того, щоб донести до кожного нашу українську культуру, мову, звичаї, аж сльози на очі навертаються!

Виходячи кожного разу до глядачів, хлопці та дівчата забувають про довгу й нелегку дорогу, про втому. Адже кожен з них сильний духом, глибокою душею, чистий серцями. Вони заряджають неймовірною енергетикою всіх навколо, їхня жага до перемоги нескорена!

На моє глибоке переконання, вихованці клубу «Герць» – це приклад української свободи та сталевої міцності козацького духу.

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.