Втративши ногу на війні, волинянин навчився жити з протезом і навіть повернувся на службу
Ігор Скучинський, 35-річний військовий з Волині, внаслідок важкого поранення переніс кілька операцій, дві клінічні смерті та, попри все, зумів вижити й адаптуватися до нових реалій.
Ігор пішов добровольцем на війну у 2017 році, задовго до повномасштабного вторгнення. За роки служби побачив чимало, та найстрашніше чекало чоловіка в березні 2022-го, коли внаслідок поранення боєць втратив ногу.
Того дня, 24 лютого, військовий був на Рівненському полігоні.
– Уночі нас підняли за тривогою, видали зброю і відправили в напрямку Київської області, – розповідає Ігор. – Одне з ворожих угруповань дислокувалося в Макарові на Київщині і мало намір рухатися на Житомир. Нашим завданням було зупинити ворога. І хоч сили були нерівними, нам з побратимами вдалося знищити колону окупаційних військ. За 20 хвилин бою російське військо зазнало чималих втрат – ми знищили 14 одиниць бронетехніки, пошкодили пів сотні машин, вбили й поранили понад 700 бійців.
За цей вчинок захисника нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Після оборони Житомира бійця разом з побратимами відправили в Миколаївську область.
– Провівши розвідку на наявність військ противника, ми помітили вихід російської бронетехніки, яка відразу відкрила вогонь по наших бійцях, – пригадує захисник. – Окрім того, ворог почав обстріл з гранатомета. Щоб зберегти життя побратимам, старший лейтенант прийняв рішення про відступ основної частини бійців. На той час я вже отримав поранення в ногу, був малорухомий, тому вирішив прийняти бій на себе, відкривши вогонь зі стрілецької зброї. Пізніше за цей подвиг захисника було нагороджено орденом імені Богдана Хмельницького III ступеня.
Коли ворога вдалося дезорієнтувати, один з побратимів витягнув непритомного Ігоря з поля бою. З того моменту в бійця розпочалась тривала й важка боротьба за життя в лікарні.
– Я надзвичайно вдячний хірургу Олександрові Михальченку та завідувачу приймального відділення Миколі Цепіну Кіровоградської обласної лікарні, – наголошує Ігор Скучинський. – Це ті люди, які буквально витягнули мене з того світу. Обоє родом із заходу України – мабуть, тому так вболівали за земляка. А я завдяки їм зумів пережити і зупинку серця, й ампутацію ноги.
Лікування та реабілітації тривали понад 11 місяців.
– Звичайно, з протезом повернутися до попереднього життя вже нереально. Адже до поранення я активно займався гирьовим спортом, – розповідає Ігор. – До слова, лікарі кажуть, що саме через натреноване серце я зумів усе це пережити. Проте тепер маю вдосталь часу, щоб насолодитися звичайними буденними дрібницями, з яких, власне, і складається життя. Після таких страшних подій ти ніби переосмислюєш все й починаєш цінувати кожну мить. Зустрів схід сонця, випив уранці філіжанку кави – супер. Адже за щоденними турботами ми цього не помічаємо. У мене є кохана дружина, любляча донька – це і є щастя. Прикро лише, що це вдається зрозуміти такою ціною.
Зараз Ігор Скучинський почуває себе добре, навчився повноцінно жити з протезом і навіть більше – повернувся на службу.
– Після ампутації ноги, – продовжує військовий, – моїм найбільшим бажанням було залишитись у строю. Командир бригади Олександр Охріменко, якого я дуже поважаю, сказав, що йому такий боєць потрібен у військовій частині. Тож після реабілітації я продовжив службу.
Наразі Ігор Скучинський обіймає посаду командира 9 запасної роти і проводить навчання для військовослужбовців.
– Звичайно, через обставини я не на бойових позиціях. Але сидіти, склавши руки, теж не можу. За роки служби набув чимало військового досвіду, знань і вмінь, щоб ділитися ними з хлопцями. І буду щасливий, якщо таким чином комусь врятую життя.
Ірина Куприсюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
