В центрі уваги

Ірина Патлашинська: «Якщо для когось депутатство – це статус і престиж, то для мене це насамперед відповідальність і звітування перед громадою»

Ірина Патлашинська: «Якщо для когось депутатство – це статус і престиж, то для мене це насамперед відповідальність і звітування перед громадою»
Ірина Патлашинська

25 жовтня українці чекає важливий етап в житті держави — місцеві вибори. Громади обиратимуть делегатів у органи місцевого самоврядування, які формуватимуть «порядок денний» на наступні 5 років.

На Волині потужною командою у ради всіх рівнів йде партія «Європейська солідарність». Саме від неї до обласної ради балотується перша заступниця генерального директора ПрАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Ірина Патлашинська. Зі знайомства з нею розпочинаємо наше інтерв'ю.

– Ірино Вікторівно, Ви відома на Волині жінка, але пропоную розпочати нашу розмову з коротенького знайомства.

– Моя сім’я оселилася в Луцьку в часи, коли долю людини вирішували вищі партійні та керівні органи. У щасливому 1982 році мої батьки за направленням приїхали на роботу до Луцька, де згодом я і народилася. Чому щасливий 82-й? Бо з того часу ми не можемо уявити свого життя деінде. Волинь стала для нас малою Батьківщиною, рідним краєм, де реалізувались мої батьки і де ми з братом зростали, навчалися та формувалися.

– А де саме навчалися?

– Моя освіта розпочалася із 7-ї школи, продовжилась у Київському інституті міжнародних відносин здобуттям ступеня магістра міжнародного права й логічно закінчилась навчанням у магістратурі та захистом кандидатської роботи з політичних наук.

– Чи легко давалася наука?

– Відповім так: мені завжди важливо досягати поставленої мети: якщо школа, то з золотою медаллю, якщо аспірантура, то обов’язково з логічним закінченням навчання – захистом кандидатської роботи.

– Такі лідерські задатки виробилися з роками чи були Вам притаманні ще з дитинства?

– Думаю, другий варіант. Адже високі вимоги як до себе, так і до інших є однією з характерних рис для моєї сім’ї. Самі все життя працюючи, батьки привчали нас із братом Ігорем до щоденної роботи на результат. А маючи такий чудовий родинний приклад, ти мусиш щоразу ставати кращим, розвиватися та рухатись вперед.

– Як кандидатка наук працюєте за фахом?

– Так, бажання розвитку стимулює мене вже понад вісім років викладати в університеті. Свого часу саме заради роботи в університеті я жодного дня не була в декреті. Хоча, відверто кажучи, і не жалкую про це. Адже робота зі студентами не дає можливості розслабитись: ти завжди маєш бути в темі, маєш бути готовою на всі сто відсотків.

– Але ж, наскільки знаю, у вас є родинна справа – будівельна компанія «Луцьксантехмонтаж»?

– Так, окрім університету, працюю також у будівельному бізнесі. Підприємство очолює мій брат, Ігор Чорнуха, а я допомагаю.

Роботи вистачає на всіх. Адже у ПрАТ «Луцьксантехмонтаж № 536» близько 700 працівників. Усі офіційно працевлаштовані, з офіційними зарплатами та соціальними пакетами. Вирішуючи проблеми підприємства, ми завжди думаємо насамперед про колектив, його зайнятість та, відповідно, високу, але чесно зароблену плату.

– В умовах ринку та дуже високої (почасти – й недобросовісної) конкуренції як вдається колективу лишатися флагманом будівельної галузі Волині?

– У теперішній ситуації лише високий професіоналізм нашого колективу та довіра покупців дають нам можливість утримуватися на високих позиціях. У своїй роботі ми намагаємось дотримуватися принципів, що свого часу заклав наш батько (заслужений будівельник України Віктор Чорнуха, – авт.) соціальної відповідальності, порядності, сплати податків.

Ми пишаємося тим, що від нас не йдуть працівники. Нам не знайома плинність кадрів. У нас десятками років працюють цілі робітничі родини. Оскільки людям поза містом надзвичайно важко знайти нині роботу, то ми йдемо назустріч працівникам, які хочуть у нас трудитися, та допомагаємо з доїздом на роботу.

Віктор Чорнуха та Ірина Патлашинська
Віктор Чорнуха та Ірина Патлашинська

– Але й людям, які у вас не працюють, ви теж допомагаєте, неодноразово були спонсорами та благодійниками...

– Я б не хотіла афішувати всі ті добрі справи, які ми робимо. Але якщо фінансова успішність підприємства дає можливість допомагати іншим, то чому б і ні?

За прикладом нашого батька ми підтримуємо спорт (навіть маємо свій однойменний футбольний клуб «Луцьксантехмонтаж», капітаном якого є мій брат Ігор Чорнуха). Без нашої підтримки не лишаються дитячі будинки, сиротинці, різні громадські об’єднання. Ми охоче долучаємося до соціально важливих проєктів та змагань.

– 2014-го, коли Росія анексувала Крим та окупувала частину Донбасу, мобілізованим на Схід волинянам потужно допомагав Благодійний фонд «Волинь-2014», одним із членів якого була ваша сім’я.

– Дуже важко згадувати той період. Ми всі були шоковані подіями в Криму та на Сході України. А оскільки армія трималася на волонтерах, то Благодійний фонд «Волинь-2014» практично замінив державу і своєю системною допомогою нашим військовим врятував не одне молоде життя.

– Окрім допомоги військовим, фонд почав допомагати в боротьбі з коронавірусом…

– Так, це справді непросте випробування для кожної країни. Але уявіть, наскільки важче стає, коли постійно чую від поінформованих людей про дерибан грошей із ковідного фонду. Як узагалі таке може бути? Як наші медики мають боротися з новим підступним невивченим вірусом?

– І лікарі з «ковідної передової» змушені просити допомоги у тих-таки благодійників.

– Так, із початком пандемії до нас постійно звертаються медики з проханням про допомогу. Звичайно, не відмовляємо. Адже люди ризикують найціннішим, що мають, – своїм життям. Хоча я глибоко переконана: так не повинно бути! Це ганебне явище дерибану потрібно викорінювати!

– Яким чином і хто це має робити?

– Кажуть, що риба гниє з голови. Проте я вважаю, що влада на місцях теж може і повинна змінювати життя українців, починаючи із села, міста, району, області. І саме випадки несправедливості та непорядності спонукали мене балотуватися в депутати Волинської обласної ради.

Звичайно, депутат місцевого рівня не є панацеєю для вирішення усіх проблем. Але саме децентралізація, розпочата попереднім президентом Петром Порошенком та урядом, дала великі можливості для місцевих громад розвиватися. Розвиватися достойно та вирішувати, куди і скільки витрачати коштів із власного бюджету.

– Тепер справа за волинянами і тим, наскільки правильне рішення вони приймуть?

– Звичайно! Віддаючи свій голос, людям важливо подбати про те, аби шляхом голосування до влади прийшли люди, які націлені на роботу, на дотримання законів, на порядність. Громада має бути впевнена, що вона буде почута депутатом, її проблеми та болючі питання будуть вивчені та вирішені.

Бо якщо для когось депутатство – це статус і престиж, то для мене це насамперед відповідальність і звітування перед громадою.

– А як Ви загалом оцінюєте політичну кухню України?

– Скажу відверто: ми маємо зараз багато прикладів маніпуляцій свідомістю людей. Над програмами кандидатів працюють політтехнологи, і в цю битву марнославства вкладаються великі кошти. Маємо партії, які створюються перед виборами і під вибори. А що далі?

В якийсь момент мені здавалося, що моє навчання в аспірантурі є дурним гаянням часу, а моя кандидатська робота з політичних наук буде пилитися на полицях. Але нині я можу відрізнити реальну програму політичної партії, яку можна реалізувати і з якою не соромно іти до людей, від порожніх популістських ідей та балачок.

– Чудово розуміючись на політичних процесах, чому вирішили балотуватися саме від «Європейської солідарності»?

– Я приєдналася до команди «Європейської солідарності», бо тут зібралися порядні, досвідчені люди, готові працювати системно та на користь людей.

Зізнаюся: рішення балотуватися не було легким для мене. Адже розумію: після обрання багато що зміниться в моєму житті. Однак підтримка моїх рідних, близьких людей та друзів дає віру в правильність такого рішення на цьому етапі.

Ірина Патлашинська з чоловіком Романом та дітьми
Ірина Патлашинська з чоловіком Романом та дітьми

– Які важливі для Волині завдання будете вирішувати в разі обрання депутаткою і яким чином плануєте їх реалізовувати?

– Я точно знаю, що можу розраховувати на підтримку колег із партії, а це надзвичайно важливо, коли у майбутньому мова йтиме про командну роботу. Мені важко сказати, є відсутність практичного політичного досвіду мінусом чи таки перевагою. Але головне – бажання працювати. Бо працювати є над чим: погане медичне забезпечення малих населених пунктів, відсутність доріг місцевого значення, модернізація та нове будівництво закладів освіти, дитячих та спортивних майданчиків, створення сприятливого клімату для ведення бізнесу, підтримка спеціалізованих закладів, а також малозабезпечених та багатодітних родин.

Це не нові проблеми, і вони є характерними для всіх громад. Однак шляхом порівняння ми можемо бачити, наскільки ефективно ці питання вирішуються в різних громадах. І якщо одній громаді вдалося досягнути результату, то її успіх стане прикладом і стимулом для інших.

– Що незадовго до виборів побажаєте волинянам?

– Ми з вами на порозі важливих, можливо навіть – кардинальних змін. Від кожного з нас залежить, яким буде наше з вами життя через рік, п’ять і навіть десять років. Тому я побажаю волинянам, щоб на чергових виборах до органів місцевого самоврядування ми зробили правильний виважений вибір.

– Дякую, сподіваюся, так воно й буде.

Спілкувалася Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: вибори, луцьк, Волинь, Політика
В тему