Поради

У пошуках матері

У пошуках матері

Оксана любила з головою закутатися в ковдру і мріяти про те, що вона зробить, коли виросте. Купить собі цукерків і різних смаколиків, які в дитбудинку дають лише по святах. Заробить багато грошей, і тоді їй стане доступним красиве вбрання. Але найчастіше дівчині уявлялося те, як відшукає свою матір.

У вісімнадцять років випускниця дитячого будинку таки наважилася зробити крок до своєї мрії. Від мами у неї залишилося лише прізвище. Оксана знайшла в довідковому бюро адреси, де проживали її потенційні родичі. Їх виявилося небагато – лише троє. Важко було дзвонити у двері і розповідати незнайомим людям про свою нещасливу долю. А потім чути у відповідь, що у них своя сім’я і родички у дитбудинку бути не може. Але одного вечора Оксана все ж підійшла до потрібної квартири. Двері відчинила жінка років п'ятдесяти і кілька хвилин, не пускаючи у дім підозрілу молоду особу, вислуховувала про дитбудинок, прізвище та пошуки. Залишивши двері відчиненими, вона пішла всередину і повернулася, тримаючи в руках документи. Розкрила паспорт з таким же прізвищем, як у Оксани, і тицьнула пальцем в сторінку, де відзначають дітей. Два сини… Дівчина опустила голову і заплакала. Тільки тепер вона зрозуміла, що мама могла покинути її і поїхати з міста у пошуках кращого життя. «Зачекай, може, ми й не чужі», – почула раптом Оксана.

Жінка розповіла, що двадцять років тому в цій же квартирі жила її родичка Тетяна, двоюрідна сестра чоловіка. Приїхала з маленького містечка, вступила до вишу, зустріла кохання, через деякий час завагітніла. Але обранець дівчини, дізнавшись про дитину, одразу її покинув. Родичі не влаштовували їй скандалу, навіть обіцяли допомогти, але Тетяна народила недоношеного малюка, який, як вона сказала, відразу помер. Забувши все, як жахливий сон, дівчина продовжувала жити далі. А після отримання диплома вона вийшла заміж і поїхала до чоловіка в столицю.

До гуртожитку, де жила Оксана після дитбудинку, вона йшла з новою надією: тітка (вона тепер про себе її так називала) пообіцяла зателефонувати родичці, розповісти про незвичайний візит і, якщо та не буде заперечувати, дати адресу.

…У Київ дівчина їхала, захопивши із собою всі речі. Матір вона чомусь уявляла такою ж знудженою від самотності, нещасною і виснаженою, якій склянку води подати нікому. Проте її зустріла приголомшливої краси жінка, яка зовсім не відповідала своєму віку. Сліз і обіймів не було, вона тільки зиркнула на валізи і запитала: «А де ти будеш жити?»

Як виявилося, з чоловіком Ірина розійшлася після десяти років шлюбу і з тих пір жила одна. А дати свою адресу жінка дозволила не тому, що відчувала самотність, а просто було цікаво, що виросло з маленької крихітки, якій колись дала життя. Вона навіть не припускала, що Оксана приїде назовсім.

Тижня, прожитого разом з мамою, Оксані вистачило, щоб зрозуміти: потрібно шукати свій куток. Дівчина влаштувалася працювати кухарем в кафе. Винайняла кімнату. Сил, щоб відмовитися від ілюзії сімейного життя, не вистачило, тому раз на тиждень вона таки приходила до матері. А та явно нудьгувала під час візитів: вона бачила перед собою нерідну людину, з якою не могла знайти спільної теми для розмови. Здавалося, жінка зовсім не шкодувала про те, що колись залишила свою кровинку в пологовому будинку…

Ірина Куприсюк

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему

Останні матеріали