Поради

Прокляття відьми

Прокляття відьми

Пізно вночі у вікно хати, де живе лікар Василь Миколайович, голосно постукали. Для чоловіка такі нічні оказії стали звичними. Тож швидко одягнувся і вийшов до прохача.

– Рятуйте, лікарю, дружина помирає! На вас – одна надія…

Прихопивши із собою все необхідне, лікар рушив за нічним візитером Павлом, котрий мешкав у цьому селі. Дорогою Василь Миколайович поцікавився: скільки років дружині, чим хворіла.

– Їй 27, нічим особливо не хворіла, – почав розповідати чоловік.

– Що ж тоді трапилося? Ще ж молода, щоби вмирати.

– Сьогодні зранку Леся під порогом нашої хати знайшла чорну хустку, – тут Павло роззирнувся та перейшов на шепіт, наче боявся, що хтось почує. – Побіліла, стала плакати. Кричить: мовляв, це точно на смерть пороблено… Казав їй, що треба менше язика чухати біля магазину чи на вечорниці до сусідок бігати. А в нас у селі відьом вистачає. Ото тепер маємо біду! Уже в обід моя Леся злягла, а зараз геть непритомна, тільки стогне. Маємо двох діток. Що тепер буде?!

…Ось і хата. Павло мовчки пропускає вперед Василя Миколайовича. Те, що побачив у хаті бувалий лікар, змусило його мимоволі здригнутися. У напівтемній кімнаті на ліжку лежала, мабуть, у найкраще вбрана молода жінка. Очі в неї були заплющені, тіло судомило, чувся стогін. Навколо сиділи старші жінки, кожна з яких тримала запалену свічку. Хтось молився, хтось тихенько голосив. Чоловіки стояли осторонь, шепотілися.

Побачивши лікаря, з місця зірвалася одна жінка (то була мати) і стала плакати-просити: «Допоможіть! То моя кровиночка! Діти сиротами залишаться! Не дайте, щоб відьма раділа».

– А часто в селі таке буває? – запитав Василь Миколайович, оглядаючи «хвору».

– Ой, часто, – підхопилася інша (свекруха). – Недавно моєму чоловікові підкинули жіноче спіднє, уявляєте? Хотіла якась, певно, причарувати до себе. От відьма! Мужиків їй мало. Добре, що я перша побачила і спалила. А якби чоловік перший підняв? Га? Що тоді було би?

Лікар виявився не просто досвідченим і розумним фахівцем, а й винахідливим: зрозумів, що звичайні методи допомоги (як каже медицина) не подіють. «Це ж треба так перейнятися! Заспокійливим тут не обійдешся», – майнуло в голові. Отож, швидко зорієнтувавшись, підійшов ближче до «потерпілої» і голосно запитав, де лежить підкинута хустка.

– Де ж їй бути – на вулиці, біля порога, – відповіла мати. – Боялися до рук узяти – на смерть же пороблено!

– Ходіть усі за мною, захопіть свяченої води, – Василь Миколайович рішуче попрямував на вулицю, а за ним і решта.

Леся залишилася в хаті. На подвір’ї лікар перехрестився, голосно прочитав молитву «Отче наш» (її підхопили всі), а тоді підпалив хустину (сірники мав із собою). Як загорілася, став промовляти слова на кшталт «як горить ця хустина, так хай горять у вогні всі хвороби Лариси»… Коли залишився лише попіл, наказав скропити його свяченою водою. Тоді повернувся до кімнати, де лежала «хвора», яка мала це все чути, бо відчинили вікно і двері. Стогнати вона вже перестала. Василь Миколайович зі словами «Хустку спалено – тепер усе буде добре» вколов заспокійливе і почав робити все необхідне в таких ситуаціях. Леся поступово, як то кажуть, приходила до тями. Наостанок дав випити свяченої води, порадив обов’язково сходити до сповіді, освятити хату:

– Чекаю вас на прийомі через два дні. Побачите: вже на ранок усе як вітром звіє.

Усіх попросив розійтися по домівках, дати спокій «хворій»…

А через день (навіть раніше, ніж призначив) Леся вже сама прибігла до лікаря подякувати, ще й із подарунками (молоком, сметаною, сиром): «Усе зробила, як казали. Якби не ви, не було би мене вже, осиротіли б мої дітки»…

Отака вона – сила віри і слова: може і на той світ відправити, а може і до життя повернути.

Ната Морозовська

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему

Останні матеріали