Поради

"Мамо, а чому в мене такий старий тато?"

Наприкінці навчального року однокласницею сина стала дівчинка Інга. Владик з нею швидко потоваришував, Інга майже щодня приходила до нас у гості. Часто — відразу після школи. Коли я питала дівчинку, чи не хвилюються її батьки, вона опускала голову і мовчала.

Звісно, обідали діти разом, потім вчили уроки і гралися. І лише надвечір, коли до Інги телефонувала мама, дитина йшла додому.

— Розумієш, Інга з мамою раніше жили з їхнім татом. А потім вони посварилися і переїхали до бабусі, — пояснював син. — Ми з нею — друзі по нещастю, бо наш тато теж із нами не живе.

З мамою Інги ми познайомилися на останньому дзвонику. Вона підійшла першою і вибачилася, що донька багато часу проводить у нас.

— Донька чомусь потягнулася до вашого Владика, відчула споріднену душу чи що. Взагалі, донька важко іде на контакт з іншими дітьми, і на це є вагомі причини, — пояснила Лариса. — Приходьте сьогодні до нас на святковий обід, ми маємо тортик.

Звісно, Владик не міг відмовитися від такого запрошення, тож ми неждано-негадано потрапили у гості.

— Інга розповідала, що ви сама виховуєте сина, — почала розмову Лариса, коли діти влаштувалися переглядати мультики. — Скажу чесно, я завше зверхньо ставилася до таких жінок, за що мене Бог і покарав. Я довго перебирала чоловіками, які пропонували мені заміжжя. Той не має квартири, той — машини. Я задивлялася на заможних чоловіків, не стримувало мене, що вони одружені і виховують дітей. Коли шеф, який годився мені у батьки, почав залицятися, я була не проти. Знала, що у нього хвора дружина, діти — студенти. Але він був досить небідним чоловіком, а для мене це було найголовніше. Тож коли завагітніла, забрала його з сім’ї. Ми винайняли квартиру, взяли в кредит машину. Я називала Василя «папіком», капризувала, а він виконував усі мої примхи. Коли народилася Інга, «папік» був не дуже щасливий. Донька не давала йому виспатися, а я хотіла усюди встигати: в солярій, на масаж, і навіть... на дискотеки. Так-так, я примудрялася відпрошуватися у чоловіка на вечірки з друзями, адже йому там було не цікаво. Але гроші мені виділяв і відпускав. А через рік померла його дружина, і діти сказали, що батькове одруження прискорило мамину смерть. Тож вони викреслили Василя зі свого життя. Це підкосило його здоров’я.

Невдовзі почалися проблеми на роботі. Молоді акціонери усунули Василя з ради директорів, точніше «списали за борт». Тоді почалося найстрашніше — Василь став пити. Я лише тоді усвідомила, що він — просто старий нещасний чоловік. Фактично дід. Коли напивався, звинувачував мене, що зруйнувала його життя, кричав на доньку. Я ніде не працювала, тому бути цілими днями із ним під одним дахом ставало нестерпним. Грошей теж катастрофічно не вистачало, адже ми звикли жити на широку ногу. Дійшло до того, що Інга якось спитала: «Мамо, а чому у мене такий старий тато, як дідусь? І чому він мене не любить?». Що я могла їй відповісти? Як мала пояснити, що свого часу втнула величезну дурницю? Може, це пекло тривало б і далі, але все вирішила Василева хвороба. Лікарі констатували у нього... рак. Доглядати батька забрала старша донька. Мене кляла останніми словами, сказала забиратися з їхнього життя.

Так ми переїхали до моїх батьків, вимушено повернулися у село. Я насилу знайшла роботу в райцентрі, щоб мати хоч якусь копійку. Інга важко сприйняла ці зміни в нашому житті, замкнулася в собі. Тому я дуже зраділа, що вона потоваришувала з вашим сином. Нехай приходить і Владик до нас, хоч йому тут, напевно, не цікаво — у нас нема комп’ютера, інтернету. Я тепер розумію, що ми жили одним днем, але ще не пізно все виправити, правда ж?

Олеся Малишко

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему