Оксана дивилась, як її чоловік поспішно збирає речі, душа розривалася від образи, а в горлі стояв клубок, який не давав вимовити й слова. Жінка з усіх сил трималася і намагалася стримати сльози, та коли її коханий поклав у сумку подарований ним золотий ланцюжок і підвіску у вигляді серця, сльози покотилися з очей.
— Це ж подарунок на нашу річницю. Не забирай, — просила Оксана.
Проте Віктор нічого не хотів слухати. Він швидко зібрав усе необхідне і гримнув дверима.
Оксана не могла себе опанувати. Вона не здатна була повірити, що після двадцяти років подружнього життя чоловік покинув її заради молодої коханки. У голові прокручувала лише одне: «Вона молода і красива. Я її кохаю.» Ці слова не виходили з думок і не давали Оксані спокою. Проте плакати вже не хотілося. Жінка дістала сімейний фотоальбом і поринула у спогади.
З Віктором почали зустрічатися на першому курсі університету. Обоє навчалися на факультеті журналістики. Віктор не відходив від неї ні на мить, красиво говорив і дивував приємними подарунками. Тоді, здавалося, на всьому світі не було щасливішої жінки, ніж Оксана.
П’ять років минули швидко. Закохані отримали дипломи, влаштувалися на роботу у місцевій газеті, а згодом одружилися. Через деякий час у пари народилася донька.
Роки минали. Маленька Іринка виросла, закінчила школу й поїхала навчатись в інше місто. Здавалося, що все добре, все, як у людей. Але особисте життя в Оксани та Віктора не складалося.
Чоловік почав віддалятися від дружини, частенько шукаючи втіхи у гучних компаніях. Оксана ж спочатку намагалась зрозуміти чоловіка, пояснювала все важкою роботою. Проте потім дізналась про справжню причину розладу у сім’ї. Нею стала їхня молоденька колега. Жінка не захотіла миритися зі зрадою Віктора і поставила його перед вибором. Віктор, незважаючи на все хороше, що пережив з Оксаною, вибрав Надію.
Як усе забути і почати нове життя, Оксана не знала. Проте у важкі моменти вона думала про свою доньку, яка завжди була для жінки втіхою та розрадою.
…Минуло кілька років. Оксана так і не вийшла заміж. Видала заміж доньку, виховувала внука. Про Віктора намагалася не згадувати. Після розлучення він і молода дружина звільнилися і переїхали в інше місто. Згодом почула від співробітників, що у них народився син.
Та одного дня Віктор сам нагадав про себе, зателефонувавши Оксані на роботу. Коли почула такий рідний голос, затремтіли руки. Проте відразу заспокоїлась і запитала, що сталось. Чоловік плакав і благав про допомогу. Сказав, що потрапив в аварію, через яку Надя загинула.
— Дякувати Богу, Сашко залишився живим.
— Скільки йому? — спитала Оксана.
— Вісім місяців.
— Знаю, — продовжував Віктор, — що не маю права просити тебе, але ми ж не чужі…
— Чого ти хочеш? — спитала.
— Допоможи мені виростити дитину. Сам я не впораюся.
Оксана раптом згадала, як він забирав у неї колись останню надію, та їй віднімати в нього останнє не хотілося. Згодом жінка забрала Віктора з маленьким сином до себе. Це ж треба! Іноді зовсім не знаєш, яке життєве випробування підкине тобі доля.
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
