Дев'ятнадцятирічна Олена користувалася шаленою популярністю серед чоловіків. Ще б пак: невисока, з довгим, майже до середини стегна волоссям ніжно-каштанового відтінку. А її очі пронизливо-зеленого кольору, що завжди викликали дивні розмови в родині…
Та Олені було байдуже до своєї зовнішності. Набагато більше питань викликала її сильно загострена інтуїція, що часом заважала спокійно жити. Ось і зараз, коли бабуся запропонувала поїхати в село на кладовище, де був похований її любий дядько, який трагічно загинув, голос зсередини кричав Олені: «Не їдь». Та в черговий раз не послухавшись внутрішнього голосу, вона схопила сумку, поправила волосся, закручені у високий пучок, і крикнула батькам: «Зачиніть за мною двері!».
Приїхавши в село, Олена з бабусею пішли нарвати трохи квітів. Вибравши дві більш-менш симпатичні трояндочки, жінки пішли на кладовище. Кладовищ в селі було два. Нове і старе. Це було старе. У ньому вже нікого не ховали і не прибирали до ладу. Тому влітку кладовище завжди тонуло в зелені, а великі густі шумливі дерева немов вкривали сплячих небіжчиків.
Дядько Олени був похований майже біля входу кладовища.
«Привіт, Славко, — бабуся нахилилася над могилою, утираючи сльози. — Все лежиш тут... До цих пір не можу повірити...»
Олена також нахилилась і поклала троянди. Могил на кладовищі стало більше. Навскоси від дядька була похована дівчинка, що загинула в день свого народження. Тоді їй був рік. Олена перевела погляд на іншу могилу.
— Такий гарний! — видихнула вона.
— А, Іванко, — бабуся підійшла до сусідньої могили. — Сусід Славка... Лежать тут два молодих хлопці, обидва загинули трагічно... Дівчина підійшла до сусідньої могили. Близько фотографії стояли красиві фіолетові квіти, але сама могила заросла бур'янами і була неохайною. Біла плитка навколо була брудною та непідметаною.
Поки Олена розглядала могилу і фотографію симпатичного чорнявого хлопця, бабуся вирвала всі бур'яни з могили дядька: «Я піду викину. Не боїшся одна залишатися?» «А чого боятися?» – посміхнулася дівчина.
Як ніби заворожена вона присіла навпочіпки поруч з могилою Андрія і зашепотіла: «Ніхто не приходить до тебе, чи що... ». Дівчина істерично стала висмикувати бур'яни з його могили, складаючи їх поруч. Потім знову сіла навпочіпки поруч з могилою. Зліва майнула якась тінь і вибіг чорний кіт.
«Дивись, чорний кіт!» – здивовано сказала Олена до бабусі. «Це недобре, – та похитала головою. – А ти що тут сидиш? Андрійко... Бідний хлопчик... Повісився через нерозділене кохання. 30 років було...». Дівчина схопилася і обернулася на бабусю. «Повісився?!» – «Так...» – «Дурник...» – прошепотіла Олена зі сльозами на очах. «Ходімо звідси», – бабуся взяла дівчину за плече, і ми покинули кладовище.
Після цього всі думки Олени були зайняті цим хлопцем. Настала ніч. На диво, дівчині захотілося спати раніше, і вона лягла в ліжко на початку дванадцятої. Тут почалося найстрашніше. Спала вона зазвичай на животі і, поправляючи подушку, з жахом помітила, як справа біля дверей маячить чорна тінь. Олена немов заціпеніла від жаху, перед очима все ще стояла та могила. Вона миттєво зрозуміла, ким є її опівнічний гість.
Найжахливіше було те, що вона його чітко бачила. Олена заплющила очі і почала читати «Отче Наш»... Нічого не допомагало. «Красива...» – почула вона дивний голос в голові і відчула дотик до свого розпущеного волосся. «Красива... Красива...» Голос аж ніяк не був добрим, в ньому швидше відчувалася якась жорстокість. «Хочеш до мене?!» «Повісився від нерозділеного кохання», – промайнув у голові бабусин голос. «Яка гарна!»..
«Іди!» – майже німим голосом видавила Олена. «Красива...»… «Я прошу піди! Отче наш...» «Чи вистачить у тебе віри вигнати мене цією молитвою?» – промайнув у голові моторошний голос. Олена з жахом зрозуміла, що її відповідь «ні». «Красива...» – вона відчувала холод навколо всього свого тіла, щось тиснуло на ліве стегно. Схопило серце. Вона плакала. «Господи, захисти мене!» – сказала Олена і... І розплющила очі.
У вікна бив світанок. Неділя... День Преображення. На її стегні виднівся синяк. Олена сіла на ліжку і з жахом згадувала ніч, розуміючи, що втратила свідомість від чогось. Сходила в церкву вранці. І, дивлячись на прекрасний день, зрозуміла, що все закінчилося... Дала собі обіцянку більше не цікавитися мертвими чоловіками і частіше відвідувати церкву. Тільки наступної ночі чиїсь холодні руки, схожі на пориви вітру, знову гладили її волосся, шепотячи «Красива...».
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
