Ніна Олексіївна виховувала сина одна. Так сталося, що через кілька місяців після народження Андрійка овдовіла. Тож син став єдиною втіхою та відрадою, а коли виріс — опорою і підтримкою.
Із мамою вони були найкращими друзями. Не було такого, чим би син не поділився з люблячою людиною. Ніна Олексіївна, своєю чергою, завжди давала Андрію дорогоцінні материнські настанови. «Запам’ятай, синку: мама ніколи поганого не порадить», — ніжно повторювала хлопцеві.
А повчати доводилося частенько. Не одне дівоче серце починало тріпотіти в присутності хлопця. Не закохатися у високого, чорнявого, широкоплечого Андрія було просто неможливо. Тільки от дівчатами юнак усе перебирав.
Та все ж одного дня Андрій зрозумів, що закохався. З Богданою хлопця познайомив товариш. Кілька місяців вони зустрічалися. А невдовзі Андрій привів дівчину додому, аби познайомити із матір’ю. Вона була старша за сина на 7 років. Мамі одразу це не сподобалось, та мама мовчала, думала, аби їм було добре.
Спілкування між двома найдорожчими для Андрія жінками зовсім не клеїлося. Богдана сухо відповідала на запитання, та й узагалі не проявляла бажання вести розмову.
— Якась вона в тебе непривітна, — сказала Ніна Олексіївна після зустрічі. — Важко тобі буде з нею. — Мамо, я її кохаю, — різко відрубав Андрій.
Після цієї розмови між матір’ю і сином утворилася прірва. Хлопець усе пізніше повертався додому, та й на контакт із матір’ю бракувало часу. А вже через місяць Андрій заявив, що одружується і переїжджає жити на окрему квартиру. «Серцем відчуваю, що вона нехороша людина. Послухайся матері», — плакала Ніна Олексіївна. «Не говори так про свою невістку! Вона найкраща у світі», — відрізав хлопець, пакуючи речі у валізу. А потім гримнув дверима і зник.
Кілька місяців Андрій не давав про себе знати. Та якогось дня тишу обірвав телефонний дзвінок. У слухавці почула стривожений голос Богдани: «Андрій потрапив в аварію...» І більше нічого не сказала. Не відчуваючи землі під ногами, жінка полетіла до лікарні. До тями привів голос лікаря: «Мені дуже шкода, але ваш син залишився інвалідом! Тому можете купувати візок». «Повертаючись з роботи, Андрій потрапив у аварію. У нього важка травма хребта», — додала Богдана. Ніна Олексіївна наче заніміла. Жінка не наважувалася зайти до сина. А через кілька хвилин побачила Богдану, яка попрямувала до виходу.
«Мамочко, дорогенька, пробач мене за все. Вона мене кинула. Я їй не потрібен. Я — інвалід», — почула, зайшовши в палату. Через місяць Ніна Олексіївна забрала сина додому. А він ще довго згадував слова матері: «Пам’ятай, мама хоче для дитини лише добра. Вона нічого поганого не порадить».
Ірина Куприсюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
