Сутулий хлопчик на останній парті дратував вчительку із першого дня навчання. Млявий, неуважний, розсіяний, постійно замурзаний, він робив багато помилок та іноді їй хотілося просто перекреслити усю його домашню роботу, не читаючи, і вліпити двійку.
У їхній школі було заведено щороку писати характеристики на учнів. Якось вчителька вирішила подивитися, як характеризували її п’ятикласників у попередні навчальні роки. Переглядаючи анкети школярів, дійшла до характеристики Іванка — того самого нелюбого учня — розгорнула її… і була вражена до глибини душі. У першому класі вчителька написала про нього: «Я задоволена успіхами цього чудового хлопчика. Інформацію ловить на льоту, завжди привітний, усміхнений, життєрадісний, вчиться на «відмінно»». Другий клас: «У Іванка попереду великі перспективи. Йому легко дається навчання, і видно, що хлопчик — лідер, він талановитий, без сумніву, далеко піде». Третій клас: «Смерть мами сильно підкосила Іванка. Схоже, він втратив інтерес до навчання і до усього іншого. Його батько мало займається хлопцем і, на жаль, дитина закривається у собі». Четвертий клас: «Іван опустився на низький рівень. Його нічого не цікавить і, схоже, дитина не бажає вчитися зовсім».
Вчителька задумалася, тримаючи анкету хлопця у руках. Її душу охопив сором за себе, свою дратівливість, і з’явилося бажання хоч якось допомогти малому. Коли закінчилися уроки, і Іван, як завжди, останнім збирався йти із класу, вчителька покликала його і запропонувала трохи позайматися. Вона обрала урок літератури і сказала, що почитає хлопцеві вголос. Іван був надзвичайно здивований, але погодився. Годину вчителька читала йому, а хлопчик уважно слухав. Потім вони обговорили прочитане. Вчителька дала йому можливість висловити свою думку від почутого, уважно вислухала його. Потім сказала, що завтра вони повчать математику.
Їхні заняття стали регулярними. Вони не носили примусового характеру, навпаки, більше були схожими на приємне спілкування і гру. Замість критикувати хлопця, вчителька намагалася виявляти його здобутки і допомагала йому тягнутися до знань. Помалу вона почала помічати, що у хлопчика змінилося ставлення до навчання. А їхніх уроків він чекав із нетерпінням. В очах малого з’явився щирий інтерес і вдячність.
Якось на Восьме березня учні вирішили, що кожен самостійно зробить подарунок для своєї вчительки. Усі принесли кольорові коробочки із сувенірами, а Іван — маленьку потерту коробку, у якій знаходилися наполовину використані парфуми. Діти почали кепкувати з Івана, але вчителька різко зупинила їх, подякувала хлопцеві, ще й приснула на себе парфумами, сказавши, що це її улюблений аромат.
Минуло чотири роки. Дев’ятий клас Іван закінчив на «відмінно». Після урочистої лінійки він підійшов до вчительки і сказав, що його успіхи — це виключно її заслуга, і що він працюватиме і надалі.
Потім вчителька серйозно захворіла, а тому змушена була передати іншому викладачеві свій клас. Найважче було розлучатися із Іваном, але вибору не було, роки брали своє. Проте вона подбала, аби до Івана збереглося чуйне ставлення і у її наступниці.
Через два роки вона отримала лист від Івана: «Дякую Вам за все, що Ви зробили для мене, — писав хлопець. — Я старався вчитися, щоб Ви були задоволені моїми успіхами. Мені була необхідна підтримка, і я отримав її від Вас. Був би радий, якби Ви прийшли на мій випускний і зайняли на ньому місце моєї мами». На очах у вчительки витупили сльози. Вона зібралася на випускний, приснула на себе такі ж парфуми, які колись подарував їй Іван. На випускному милувалася учнем, який перетворився на справжнього красеня. Відмінник і медаліст, переможець наукових конкурсів, Іван збирався вступати в престижний виш. Підійшовши до вчительки, він на мить зупинився, а потім сказав, що її парфуми — це аромат, який використовувала його мама і якого він ніколи не забуде.
Минали роки. Вчителька постаріла. Якось на День вчителя вона вирішила прогулятися осіннім теплим днем. Тільки вийшла на вулицю, як до під’їзду під’їхало авто. Із нього вийшов привабливий чоловік у костюмі і з букетом троянд. Це був Іванко.
Вони довго розмовляли за чашечкою чаю. Іван став успішним юристом. Мав свою фірму. Він сказав, що може допомогти вчительці, якщо вона має у чомусь потребу. А потім додав: «Увесь мій життєвий успіх почався із того, що Ви повірили у мене. За все, що маю, вдячний, насамперед, Вам».
Ольга Бойчук
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
