Поради

Душі матері й дитини так і не знайшли спокою

Душі матері й дитини так і не знайшли спокою

Ви помічали, що старі будинки завжди мають свою історію? І майже завжди в таких будовах можна почути дивні речі. Іноді це певні кроки, поскрипування, стукіт, які не піддаються поясненню, а інколи це душі тих, які багато років шукають того, хто допоможе отримати спокій.

Cтарий будинок, в якому жила Валентина із родиною, здавна був розділений на дві частини.  У другу – майже ніхто не ходив, бабуся забороняла дівчинці навіть наближатися до цієї половини. Тоді Валентині було років 10, і як всі діти, вона  була напрочуд допитлива, тож їй було дуже цікаво: що ж там такого, що навіть дід вночі відмовляється туди йти?

Нарешті їй вдалося прослизнути в цю половину. Треба відзначити, що дівчинку ніколи не лякали, тому вона не боялася нічого. Тож вона з батьковим ліхтариком спокійно обдивлялася заборонену частину будинку. І тут почула плач дитини, причому маленької, і пішла на сам звук. Він ішов через забиті двері, вона намагалася заглянути в щілинки, але нічого не вийшло.

Раптом Валентина відчула, що хтось іде, повернулася, і ліхтарик висвітив чужу жінку в червоному платті. Дівчина трохи осторопіла і сказала, що зараз покличе дорослих, хай вона іде, це чужий будинок. А незнайомка раптом промовила: «Це мій дім. Врятуйте дитину».

Після побаченого Валентина миттю побігла додому, до бабусі. Там все розповіла стареньким. Від розповіді онучки бабуся та дідусь зблідли і так насварили Валю, що вона й думати забула про те, аби лізти туди, куди не треба. 

З того дня минуло 10 років, Валентина виросла, але жінку в червоному і плач забути не могла. Вийшла заміж і жила в цьому ж будинку, але тут почалася чортівня: Валентина разом з чоловіком стали регулярно чули плач. Моторошний, здавалося, безкінечний. Добре, що бабуся ще була жива, тож Валентина вмовила стареньку розповісти історію їхнього будинку.

Виявилося, що колись тут жила їхня далека родичка Людмила, сім'я якої була багатою і під новорічну ніч влаштувала бал-маскарад. Невідомо як, але спалахнула величезна ялинка. Всі вибігли, встигли врятуватися, але Людмила металася по будинку: у кімнаті залишився її п'ятимісячний син. Поки приїхали пожежники, поки загасили вогонь, рятувати вже не було кого: і Людмила, і малятко згоріли живцем. Її залишки так і знайшли біля дитячої, в яку вона не зуміла потрапити через вогонь. Саме ця кімната і була забита дошками.

Потім бабуся дістала портрет, старий і затертий, але на ньому Валентина безпомилково впізнала ту жінку, що бачила в дитинстві. Людмила, красуня зі східною зовнішністю, в багряно-малиновому платті на портреті тримала малюка.

Душа Валентини немов перевернулася, адже вона вже сама стала мамою і розуміла, як це, коли ти не можеш зайти до кімнати, де вмирає твоє дитя. Зрозуміла Валентина і те, що невтішна Людмила  ніколи не піде звідси, вона буде чекати тут, біля дверей дитячої. А раз чути і плач, значить, і малюк не знайшов спокою.

Валентина разом із чоловіком з'ясували місце поховання згорілих заживо і були шоковані: мати і дитя, що згоріли в одному полум'я, були поховані в різних склепах і цвинтарях. Їм вдалося перепоховати обох так, щоб вони були разом.

Дивно, але після того, як їх поховали і відспівали знову, поставили пам'ятник – все стихло. Більше в будинку не чутно ні кроків, ні плачу. Але, як і раніше,  Валентина не може заходити в цю половину, бо щоразу, як оману, бачить одну картину: красуня-Людмила у вогні, біля дверей, забитих дошками…

Ірина Белоцька

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему