Поради

Що краще: бути щирим грішником чи лицемірним святим?

Що краще: бути щирим грішником чи лицемірним святим?

Отець Михайло (Бучак), настоятель Свято­Покровської церкви села Маяки Луцького району (УПЦКП), — це людина, яка не боїться відкрито говорити на суспільно важливі теми, які зазвичай замовчуються або нівелюються. Питання, на які він дає відповідь, — досить гострі, хвилюючі і водночас актуальні для кожного. У розмові ми торкнулися теми міжконфесійних розбіжностей, проблем абортів і протизаплідних засобів та інших питань, важливих для віруючих людей.

 

— Отче Михайле, допоможіть розібратися у питанні міжконфесійних проблем. Чому навіть в українському православному світі сьогодні існують конфлікти, яким, здається, немає рішення?

— А ви знаєте, для чого існують інші конфесії та віросповідання? Для того, щоб ми або виявляли до них свою любов, або не виявляли. У Святого Кукші Одеського теж якось запитали: «Хто мій ближній?» Він каже: «Знаєте, коли я їхав у висилку, у поїзді було дуже багато православних, але мене, монаха, годувала лише єврейська жінка. Здається — нонсенс, євреї не визнають Христа. Але в цій ситуації хто мій ближній? Той, хто створив милосердя».

Я запитую у себе і в інших: якщо вам доведеться потрапити на безлюдний острів із іншою людиною, кого ви виберете: злочинця, який однієї із вами конфесії, чи іновірця — людяного? Якщо ми будемо посилювати конфлікт міжконфесійного розділення, накоїмо багато лиха. Ще одна ситуація: ідуть православні християни Московського патріархату і не хрестяться біля церкви Київського патріархату. А я кажу їм: «Коли ви їдете відпочивати і бачите через вікно храм, за законом Христа, треба перехреститися. Але ж ви не знаєте, що там за церква. Що будете робити? Зривати стоп-кран і перевіряти?» Якщо таким чином мислити, давайте не будемо лікуватися в євреїв-лікарів, купувати продукти, вироблені людьми з інших конфесій. Так ми дійдемо до страшних речей! І до всього цього призводить людська гординя. Гордитися своєю конфесією — це теж страшний гріх. Ми унікальні, не такі, як інші, — це теж гординя, перший гріх, який спонукав ангела виступити проти Бога.

Один чоловік розповідає жінці: «Два рідних брати з різних конфесій не моляться один за одного». Вона відказує: «Може, вони і православні, але точно не християни». Не може християнин не молитися. Навіть за найгірших ворогів християни повинні молитися. Хочеться звернутися до священиків Московського патріархату. Вони зараз благословляють перехрещувати дітей, хрещених у церкві Київського патріархату. Нехай кожен священик перед тим, як перехрестить вашу дитину, покладе руки на Євангеліє і скаже: «Якщо перехрещувати — це гріх, то хай цей гріх впаде на мене і на мою конфесію, а не на вас». Тому що людина перехрещує дитину і бере цей гріх на себе. Не можна людей змушувати робити такі речі, це знущання над Богом. Священик — носій духовних цінностей. Для мене важливо: люблячий чи ненависний, а не канонічний чи неканонічний. Якщо люблячий — благодатний, якщо ненависний — не благодатний.

—  Для Вас не стояло питання вибору конфесії?

— Ні, я знав, яким шляхом мені йти, хоча в мене така конфесія, якої не визнають, осуджують. Ніби і немає чим гордитися. Можна лише пишатися Христом, тому що він прекрасний. Він є уособленням того, до чого маємо прагнути. Можна все життя йти до його ідеалу і не дійти, але вибір правильного напрямку — це вже немало. Я вважаю, що вибрав свій напрямок не тому, що такий хороший священик, а тому, що лишаюся внутрішньо спокійним. Я впевнений у тому напрямку, яким рухаюся, радію за наш храм, людей, які сюди приходять, свою родину, близьких.

— Важко сьогодні обійти питання можливої заборони протизаплідних засобів, абортів. Чи правильним, на Вашу думку, було б таке рішення?

— Коли заглиблюєшся у проблеми сімей, починаєш задумуватися: от заборонить церква протизаплідні засоби, а як же аборти? Сьогодні жінка не використає протизаплідні засоби, завтра піде робити аборт. Ну, не кожен у змозі бути досконалим. Жінка може бути втомленою, виснаженою, побитою життям, без глибокого усвідомлення правильності своїх вчинків, звичайною селянкою, у якої купа проблем. Ми їй їсти не дали, пити не дали, а вимагаємо багато. Це моя особиста думка, але між меншим і більшим злом потрібно вибирати менше. Якщо обирати між протизаплідними засобами і абортом, все ж таки треба вибирати протизаплідні засоби. Ми стали якимись черствими до людей, не розуміємо, що їм важко, вони можуть бути не готовими до можливих проблем. Я не боюся про це говорити, мене можуть засуджувати чи підтримувати, але чому я маю лицемірити? Якби всі священики були святими, можливо, вони на людей так впливали б, що і прихожани стали би святими. Але це не так, тож і вимагати чогось надзвичайного не маємо права.

— Чому дуже часто людям видається, що Бог не чує їхніх молитов?

— Тому що дуже часто ми віруємо в Бога, але не довіряємо йому. Ось для прикладу притча. Одна жінка ревно молилася Богу. Господь вирішив здійснити її найбільше бажання. Вона попросила: «У мене гора під вікном, а за нею — море. Я так хотіла би бачити море, а гора мені заважає. От якби її забрати». Бог відповідає: «Добре, помолися сьогодні щиро, попроси — і гора зникне». Жінка помолилася, лягла спати, прокидається, відчиняє вікно — гора де стояла, там і стоїть. Жінка вигукнула: «А я ще вчора знала, що гора нікуди не дінеться». Ось так, Богу молилася, але не довіряла йому, а Христос сказав: «По вірі вашій буде вам дано».

Згадується святитель Іоанн Кронштадський. Якось його привели до вмираючої жінки, матері шести дітей. Святитель став на коліна і промовив: «Господи, я не встану з колін, поки ця жінка не встане з ліжка!» І по вірі його було дано йому. Для нього Бог не був чимось ефемерним, а його віра була без домішок сумніву.

— Як же виростити в собі міцну віру?

— Через святе Причастя. Чи задумувалися ви над словами молитви: «Отче наш, хліб наш насущний дай нам сьогодні» — про що ми просимо Бога? Чи лише про хліб? Господь каже про себе: «Я — хліб життя», і в молитві ми просимо причащатися кожного дня до цього хліба — до самого Христа. Ось чому до сповіді та причастя потрібно приходити якомога частіше — це зміцнює людину у вірі. Одній жінці сказали, що їй треба причащатися кожного дня, щоби перемогти онкохворобу. Вона 40 днів так робила — і отримала зцілення, а звичка причащатися лишилася. Я можу навести ще багато прикладів зцілення від онкозахворювань. Людина — найбільша цінність Господа, це весь світ, і весь світ вміщається в одній особі. Тому Господь, як пастир добрий, залишив 99 овечок і пішов шукати одну загублену. Цінність однієї людини для Бога неймовірна.

— Прокоментуйте, будь ласка, гостре питання самогубства і ставлення до цього церкви.

— Багато хто боїться торкатися цієї теми, всі, і навіть священики, намагаються якось відсторонитися. Але виникає питання. Наприклад, знайшли людину, втоплену в річці. Хто це: самовбивця чи утопленик, чи, може, його штовхнули у воду? Знайшли людину повішеною, а раптом це сталося не з її згоди? Колись були сказані прекрасні слова: «Якщо в тебе є хоч один шанс врятувати душу, не бійся замастити свої руки». Легко розповідати комусь, як жити, коли сам не пройшов шляху тієї людини. А спробуй пережити це, спробуй уявити себе на місці сім’ї, яка, крім того, що втратила близького, ще й не може його як слід похоронити. Потрібно знайди якусь можливість, зрозуміти, дати шанс, не боятися замастити руки.

— Ваші слова змушують задуматися. Цікаво, як Ви прийшли до таких висновків?

— У мене були хороші вчителі, один із них — російський монах, інок Серафим. Він у 5 років прийшов до батюшки, щоби його похрестили. Його батько-зек помер, мати алкоголічка, а він прийшов до Бога. Унікальна людина. Часто приїжджав до нас і якось сказав гарні слова: «Священики, чому ви завжди граєте роль праведних, ледь не святих, чинних, солідних людей, до яких часом і підійти страшно? Краще бути щирим грішником, аніж лицемірним святим, тому що щирого грішника Господь зрозуміє, а лицемірного святого — ніколи».

 Ольга Федоренко

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

В тему

Останні матеріали