Андрію ще ніколи в житті не було так погано... Батько зізнався йому, що він – не рідна їм дитина. Чоловік вибіг із хати, немов ошпарений, і вже кинувся до мосту, що з’єднував береги Стиру. У ту мить згадав свою Іринку – і його тіло обпік невимовний біль. Це ж він недавно відмовився від своєї прийомної доньки і відвіз дитину назад в інтернат.
Придивлявся до майбутньої дружини кілька місяців
Андрія ніколи не хвилювало, що він у батьків – одинак. Мама не дуже любила розмовляти на цю тему. Казала, що й одна дитина далася їй дуже важко, вдруге ризикувати не захотіла. Розповідала, як передчасно у неї почалися пологи (вони саме поверталися з татом з-за кордону, де він служив), як народжувала в іноземній клініці, як довго відходила від наркозу... Сам бачив пожовклі фотографії у сімейному фотоальбомі: мама виглядала дуже змарнілою і була худенька-худенька.
Дитячі роки збігли швидко. Ще донедавна у пам’яті зринали яскраві картинки з їхнього щасливого сімейного життя. Поїздки до лісу, на річку, в гори... Андрій так пишався, що у нього дружна сім’я, що батьки стільки років живуть у любові й повазі одне до одного! І мріяв так само у злагоді й коханні жити зі своєю майбутньою дружиною.
Із Ольгою Андрія познайомила мамина подруга. Дівчина доводилася їй якоюсь далекою родичкою. Юнакові запали у серце її ніжний привітний погляд і веселі очі. А ще – парфуми: вони дуже нагадували мамин улюблений запах. І хоча з першого погляду дівчина дуже сподобалася, Андрій іще довго придивлявся до Ольги. Він вивчав її характер кілька місяців.
– Ти б уже про сім’ю подумав, – якось після вечері завів розмову тато. – Ми вже з мамою не молоді, внуків хочеться побавити.
– Тату, а Ольга тобі подобається? Ну, як невістка. Думаєш, буде хорошою дружиною, мамою?
– Ольга – дівчина непогана, це добре знаю. А як будете жити – залежить від вас обох...
Вранці Андрій зателефонував Олі й запросив її на побачення. Він не робив якогось романтичного зізнання, просто запитав, чи вона вийшла б заміж за такого хлопця, як він. Й усміхнувся, коли дівчина у відповідь кивнула головою.
* * *
Через два місяці й весілля відгуляли. Молодята перебралися у двокімнатну квартиру в центрі міста. Перші роки подружнього життя видавалися райським медовим місяцем: і справді жили душа в душу. Та одного ранку Оля на кухні знепритомніла. «Швидка» забрала її в лікарню із сильною кровотечею, а до вечора пацієнтку вже прооперували. Доки вона відходила від наркозу, лікар покликав Андрія:
– Ми зробили все, що могли, аби врятувати Вашій дружині життя, але вона вже не зможе вам народити...
Знайомство під храмом
Іринку Ольга вперше побачила під храмом: дівча років шести стояло із простягнутою рукою і просило милостиню. Дорослі кидали у маленькі долоньки хто скільки міг – і йшли далі. А Ольгу дівча зачепило:
– Тьотю, а Ви дуже поспішаєте?
Ольга зі здивуванням глянула на малу жебрачку й відповіла:
– Не дуже. А що?
– Я хочу в туалет. Але не знаю, чи є тут поблизу...
Іринка схопила незнайомку за руку. Ользі не залишалося нічого, як відвести малу... до себе додому, бо ж квартира зовсім поряд. Дівчинка аж ахнула, коли прочинилися двері й вона зайшла досередини.
– А ти з ким живеш? – поцікавилася Ольга в дівчинки.
– Ні з ким... – нахнюпилася мала. – Тільки не викликайте міліцію... Я піду.
– Зачекай, нагодую тебе, ти ж, мабуть, голодна.
Поки Ольга пішла на кухню – гримнули вхідні двері. Вона вибігла на сходову клітку, але дівчинки вже не було: по східцях тупотіла дрібними ноженятами.
– То хоч скажи, як звати тебе? – гукнула Ольга услід.
– Іра! – почулося знизу.
Про дивну зустріч Ольга розповіла чоловікові. Андрій чи не вперше на неї нагримав за те, що так необдумано вчинила: мовляв, це ж могла бути злодійська шпигунка.
– Ні-ні, – відстоювала свою гостю Оля. – Ти не бачив її погляду. Вона не злодійка.
* * *
Вдруге Ольга зустріла Іринку... у себе на роботі. До них на фірму прийшли колядники з інтернату. У дитячій юрбі, що виспівувала «Добрий вечір тобі...», Оля впізнала маленьку жебрачку й підійшла до неї. Іринка аж здригнулася від несподіванки. Але тікати вже не стала.
Виявилося, що від дівчинки давно відмовилися батьки-пияки. Її маленькою оформили у будинок дитини, а тепер вона – першокласниця школи-інтернату. Виховательки розповіли Олі, що Іринка добра, розумна, допитлива дитина, але часто втікає зі школи «шукати батьків».
* * *
Не минуло й року, як Ольга з Андрієм оформили опікунство над цією дитиною. Іринка просто світилася від щастя: вона тепер мала сім’ю, про яку так мріяла. Із інтернату її перевели у звичайну школу, записали на танці та у басейн. У дівчинки тепер з’явилося багато друзів.
* * *
Минали роки... Іринка вже пішла у шостий клас.
Невдовзі Оля дізналася, що вагітна. Радості не було меж. Коли повідомила про новину Андрієві, він ледь не знепритомнів від щастя. А маленьку Іринку вирішив віддати назад в інтернат. Мовляв, навіщо нам чужі діти, коли можемо мати рідних. Як тільки просила Оля не забирати в неї дівчинку! Та чоловік зробив по-своєму.
– Ти не людина! – випалив Андрію батько, як тільки дізнався про відмову від опікунства над Іринкою. – Ти звір, ні, гірше! Ти ж зрадив бідове дитя! Яким же черствим ми тебе з мамою виховали...
– У мене будуть свої діти! Хіба не про це мріє кожен чоловік? – засокорив Андрій у відповідь. – Хіба ви любили б мене так сильно, як любите, якби я не був вам рідним?
– А ти... Ти не рідний нам. Ми з мамою не могли мати дітей і всиновили тебе ще немовлям...
* * *
Наступного ранку Іринка прокинулася не від запаху ліків, а від... чийогось схлипування. Розплющила очі – й зажмурилася щосили: перед нею стояли тато з мамою. Каялися, що так жорстоко з нею повелися, просили прощення й ридали...
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
