Копати картоплю Карпенки мали із синовим сімейством. Пообіцяв, що привезе свій виводок, наймуть тракторця і за день впораються. Старі кілька днів переживали, чи приїде невістка. Бо щось у них із Сашком не клеїлося останнім часом.
«Дібралися два чоботи пара: одне іншому не поступиться», – зітхали батьки. Звісно, переживали, бо внучці вже 13 років, усе розуміє. А коли син із невісткою почали сваритися, то й Софійка почала рідше приїжджати у гості. Раніше кожні канікули в селі проводила, особливо тішила діда з бабою влітку. А тепер зателефонує раз на місяць, спитає для годиться, як здоров’я, – і все...
Сашко приїхав уранці, як і обіцяв. Відчинив задні дверцята, допоміг вийти якійсь незнайомій молодиці з дитям. Хлопчика взяв на руки – й усі дружно попрямували у хату.
– Знайомтеся, мамо і тату, це – Олеся, моя дружина. А це – Миколка, її син. – ошелешив батьків із порогу Сашко. – Якщо ви не проти, ми будемо жити у вас. Квартиру я залишив Каті з дочкою.
У полі працювали мовчки. За вечерею розмова не клеїлася. А вранці Сашко поїхав у рейс, тож Олесі довелося приймати вогонь на себе. Свекри ставилися до неї вороже, а Миколку взагалі не злюбили. Тільки візьметься невістка до роботи, а вони навперебій кричать: «Твоя дитина курей випустила», «Твій хлопець кота зачинив у коморі!» Мусила щоразу кидати роботу і бігти до дитини.
Але Олеся спокійно сприймала ставлення свекрів і годила їм, як могла. Старалася проводити день у роботі, а ввечері приїжджав Сашко – і вона забувала з ним про все на світі. А якось чоловік запропонував Олесі, що поїде на заробітки, щоб осучаснити батьківську хату. Мовляв, треба зробити у хаті ванну й туалет, щоб узимку мати комфортні умови. Як поїхав у березні, так і пропав... Навіть не з’явився, як мати занедужала. Довелося хоронити стару Карпенчиху, не дочекавшись сина. Залишився вдівець із невісткою. Що вже гляділа його Олеся – бачили Бог і люди. Та і його серце почало поволі хилитися до невістки та її хлопчика. Олеся на роботу – дід із малим удома лишається, хазяйнують собі вдвох.
А від Сашка – ні слуху, ні духу. Аж якось під’їхала до Карпенкової хати фура з російськими номерами. Звідти вийшов кремезний чоловік і впевнено попрямував до хати. Звістка, яку приніс гість, вразила діда у самісіньке серце: його син має в Росії іншу сім’ю. Передав трохи грошей дружині та батькам і просить вибачення, що так сталося.
Карпенкові душа заболіла. Він уже звик до невістки, як до рідної дочки, Миколку полюбив. Та й Софійка з ними подружилася, бо так Олеся захотіла: запрошувала дівчинку в гості після бабусиних похоронів. І дід несподівано вирішив... видати Олесю заміж. А чого має бути солом’яною вдовою, якщо його син бабій? Свекор і кандидатуру придивився – свого похресника Івана, який теж розлучився із вертихвісткою, живе самотиною.
У найближчі вихідні запросив Івана до себе, буцімто перевірити систему опалення. Той не відмовився, приїхав із гостинцями, охоче допоміг. Наступних вихідних дід запланував ремонтувати огорожу, а потім – заколоти кабанчика. Одним словом, його задум поступово втілювався у життя. Щоб остаточно «закріпити» ефект, старий Карпенко попросив Івана завезти Олесю до батьків, бо давно не бачилися. Жінка радо погодилася, а щоб Миколка не нудився у дорозі, запросила із собою Софійку. Такою дружною родиною вони й вирушили в дорогу. І коли зупинилися біля придорожнього кафе пообідати, офіціантка зробила комплімент: «Яка ви гарна сім’я! Син схожий на тата, а донька – на маму!»
Марта Юлантова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
