За декілька днів до загибелі Артур Світухов написав: «Я не збираюсь вмирати, але якщо раптом… Прошу – не робіть петицій про «Героя України». Просто пам’ятайте мене». А 9 квітня 2023-го у Тернах, що на Донеччині, він отримав численні поранення й опіки, не сумісні з життям. Герою було лише 28 років.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– Артур ріс непосидючим, допитливим. Куди не вилізе – там або пригоди, або халепа: по кілька переломів на рік – руки, ноги, все. Усе життя я його оберігала, серце тремтіло постійно, – згадує мама Наталія, яка 20 років служила в ЗСУ. – Ми живемо поблизу Києва, а мій колишній чоловік родом з Донецька, тож син їздив туди до родичів на літні канікули.
Артур і його сестра Даніелла до 14 років жили в одній кімнаті. І кожен відвойовував собі метр за метром.
– У нас була війна за шпалери. Він хотів машинки. Я – квіточки. Він ставить своє, я стираю. І навпаки. Це був наш фронт, – пригадує сестра. – Одного разу випадково зламав мені палець. Але я не сказала нікому. Це був мій спосіб сказати: «Я тебе люблю, навіть якщо зла».
Один день із дитинства Даніелла пам’ятає досі. Брат, повертаючись із боксу, мав забрати її з танців, знайшов десять гривень й за всі гроші купив сестрі її улюблене морозиво.
Так сталося, що їхній батько, колишній полковник ЗСУ, після розлучення переїхав у Донецьк (іще до окупації). Артур їздив до батька. Хотів забрати. Але той залишився в «днр».
Артур працював у продакшені над проєктом «Капітан Україна» – про супергероя, коріння якого бере свій початок з трипільської культури. Він співпрацював з великими українськими брендами, телеканалами та відомими артистами, для яких з командою знімав кліпи, серіали та рекламні ролики. Коли росіяни почали повномасштабний наступ, Артур добровольцем став на захист України. Від побратимів отримав позивний Святий – за доброту і готовність допомогти. Артур був командиром вогневої підтримки у 49 окремому стрілецькому батальйоні «Карпатська Січ».
З Кариною Артур познайомився, коли її мама боролась із онкологією.
– Він був моїм світлом у темряві. Плечем, на яке я могла спертись, – згадує дружина Артура. – Ми багато чого пройшли разом. Окрім війни, яка забрала коханого.
Побратими загиблого Героя кажуть: він завжди, навіть у найважчих ситуаціях, вселяв віру у те, що все буде добре.
– Він мріяв про кіно після війни. І написав сценарій про посттравматичний синдром. Ми шукали сценарій скрізь: у телефоні, на флешках. Не знайшли. Але я точно знаю: якби він жив – зняв би фільм, який би змінив сприйняття війни в Україні, – каже мама.
Анна Бойко
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
