Як єврейський хлопчик із Волині «запалив» зірок Голлівуду

Усі ми знаємо неперевершену акторку Софі Лорен. Але мало хто знає, що засяяти їй на екрані допоміг наш земляк, уродженець волинського міста Ковеля Міхал Вашинський. І цієї осені, до речі, від дня його народження виповнюються 120 років.

Якщо ви вперше чуєте про такого знаменитого земляка, то пропоную більше дізнатися, які шляхи завели Мішу (як він сам себе називав) із Волині аж до вершин світової кіноіндустрії, - йдеться у газеті «Твій вибір».

Посварився з учителем і поїхав до Києва

У рідному Ковелі Міхала Вашинського знали під іншим іменем. Бо, коли у вересні 1904 року він з’явився на світ, то в документах був записаний як Моше Вакс. Адже його батьки були євреями.

Дослідник Станіслав Цалик у виданні «Культура» розповідає, що тато майбутнього режисера був ковалем, мама продавала птицю на тутешньому ринку. Подружжя із сімома дітьми не розкошувало. Мешкала сім’я в дерев’яному будиночку на вул. Луцькій, 26, біля річки Турії. Споруди на цій вулиці не збереглися до наших днів, бо в часи Другої світової війни Ковель як залізничний вузол бомбардувався і німецькими, і радянськими літаками.

Моше ходив до єврейської школи. Ще з малих літ вирізнявся гостротою розуму. Якось 14-річний Міша так поконфліктував із учителем, що категорично не захотів повертатися до школи. Мама стала на бік сина. А що Міша мріяв стати артистом, то мама домовилася зі своїм рідним братом із Києва, аби той прийняв юнака на тимчасове проживання.

У 18-ть уже знявся в кіно

У столиці Міша заснував театр «Арлекін» разом із трьома друзями-однолітками, які потім стали відомими кінорежисером і сценаристом. Щоправда, перші спроби підлітків завоювати велику сцену виявилися невдалими. І 15-річний волинянин записався на навчання до акторської студії. Вона діяла при театрі, яким керувала відома тоді режисерка-новаторка Станіслава Висоцька.

Набувши трирічного досвіду роботи в театрі, Міша за рекомендацією Висоцької переїхав до Варшави. Там у чи не найбіднішому районі столиці він жив знову ж таки у своїх родичів. Але був щасливий від того, що став асистентом корифея польського німого кіно Віктора Беґанського. Саме завдяки Беґанському хлопець у 18 років дебютував у кіно – отримав невеличку роль у стрічці «Заздрість». І саме тоді він уперше «засвітився» в титрах. Щоправда, режисер сказав: мовляв, із іменем Моше Вакс не бачити тобі слави. І придумав волинянину сценічний псевдонім – Міхал Вашинський. Хоче все своє життя волинянин представлявся просто – «Міша».

39 фільмів за 9 років!

Упродовж 1923 – 1925 років наш земляк працював у Німеччині. Потім знову повернувся до Польщі. Викладав в Інституті кіно. 1929-го, тобто у 25-річному віці, дебютував як режисер. І до того, як почалася Друга світова війна, вважай – за дев’ять років, випустив 39 фільмів. Несамовитий темп! Причому в кожній стрічці він вигадував щось нове. То брав на роль темношкіру актрису. То знімав кіно в Африці. То використовував анімацію. Тобто постійно експериментував, щоб глядачеві було цікаво йти до кінотеатру.

Серед мегапопулярних фільмів, режисером яких став наш земляк, були кінокомедії «Буде краще», що вийшла у прокат 1936 року, та «Волоцюги» 1939 року. До речі, саме у «Волоцюгах» уперше зазвучала пісня «Тільки у Львові», яку досі виконують як неофіційний гімн міста.

Але вересень 1939-го все змінив. Німеччина напала на Польщу, розпочавши тим самим Другу світову війну. «На вулицях виють сирени. У небі кружляють німецькі літаки. Радіо оголошує повітряну тривогу. Люди біжать до укриттів. Одна з німецьких бомб влучила в будинок, де містилася кіностудія. В пожежі згорають фільми», – так описує початок Другої світової війни Станіслав Цалик. Але у всьому тому пеклі дивом уціліла стрічка із фільмом «Волоцюги» та піснею «Тільки у Львові». Тож у просторах інтернету ви досі можете почути і побачити цей комедійний фільм.

Утік із заслання, а його рідних розстріляли

Утікаючи від війни, Міша мчить автівкою до безпечніших територій та опиняється у Львові. Втім безпека виявилася примарною. Бо хоча тут не бомбили і не стрілили, але місто на той час уже зайняли радянські окупанти, як про це попередньо домовилися Сталін і Гітлер.

Працювати у кіноіндустрії Міші вже не дали. Того ж таки 1939-го співробітники НКВС постукали в домівку, де мешкав режисер. Один із них на запитання «Хто там?» відповів: «Двірник». Міша відчинив. Його відразу заарештували та невдовзі вислали до сибіру.

Втім Вашинському вдалося втекти і вступити до Польської армії генерала Владислава Андерса. У її лавах він як капрал, а потім – як керівник армійської кіностудії, пройшов від Уралу через Середню Азію, Іран та Близький Схід аж до Італії.

Поки Міша робив сюжети для новин та знімав документальний фільм про армію Андерса, його рідних у Ковелі нацисти загнали разом із іншими євреями до міської синагоги і розстріляли. Це сталося 1942 року.

Одружився з графинею і працював із Софі Лорен

Але навіть після того, як вдалося перемогти нацизм у Німеччині та фашизм в Італії, Міша вже не повернувся на рідну землю, бо вона опинилася під радянською окупацією.

В Італії чоловік одружився із дуже заможною жінкою – графинею. Це відкрило йому двері до верхівки римської знаті. А після смерті дружини Міша ще й успадкував статки графині, серед яких – навіть білий із позолотою кадилак.

В Італії він відзняв кілька ігрових фільмів. А потім став співпрацювати з американськими кінокомпаніями, які знімали фільми в Іспанії, бо це було фінансово вигідніше. Саме тоді уродженець Волині й «запалив» дві суперзірки світового кіно – Софі Лорен та Одрі Гепберн.

Попри славу та гроші, Міша водночас лишався просто людиною. Тож багато років він хворів на цукровий діабет. А в 61 помер від серцевого нападу. Похоронили його в Римі у лютому 1965-го.

А пам’ятаєте фільм «Знахар», який у радянські часи був дуже популярним? Так-от, він був створений на основі кінострічки, режисером якої 50 роками раніше був Міхал Вашинський. Навіть називалася вона так само – «Знахар».

А 2006 року французький журналіст і письменник Семюель Блуменфельд написав про нашого земляка цілу книгу – «Людина, яка хотіла бути князем». І за мотивами книги сім років тому вийшла документальна стрічка «Князь і Дибук», що здобула низку нагород міжнародних кінофестивалів.