Дуже часто в пошуках чогось цікавенького ми їдемо за тридев’ять земель. Але шукати його треба насамперед у себе вдома.
У цьому переконалася завдяки мандрівникові Євгену Синельникову та його передачі «Луцьк крафтовий», - йдеться у газеті «Твій вибір».
Заради шоколадки жорна працюють три доби!
Першим, до кого завітала знімальна група, став свічкар Віктор Савчук. Упевнена, що його вироби нікого не лишать байдужими, настільки вони красиві. Про те, як почав займатися цим ремеслом, Віктор Савчук жартує: «Коли був маленький і тільки навчився спинку тримати, мене посадили і сказали: «Вікторе, роби свічку». Я ще не вмів говорити, тому не міг сказати, що не буду робити. Так усе й почалося». Звісно, ця історія – анекдот для туристів. Але правда в ній те, що Віктор займається цим ремеслом дуже давно. Для виготовлення свічок замовляє з-за кордону еластичний віск, який можна вирізьблювати, скручувати спіраллю і робити все, що підкаже фантазія. А фарби, в які майстер занурює основу для майбутнього виробу, дозволяють забарвити одну свічку навіть у сім шарів кольору. «Купуючи мою свічку, люди шкодують її запалювати. Бо ж така краса розтане, – усміхається пан Віктор. – А одні замовники, коли під час війни зникло світло, запалили єдине, що мали, – мою, сіли довкола неї і плакали…»
А от біля виробів сестер Олени й Олександри найбільше, чого хочеться, – насолодитися смаком. Адже дівчата виготовляють солодощі з рідкісних какао-бобів. Замовляють їх із-за кордону. А вже в Луцьку обсмажують, дві-три доби безперервно перетирають кам’яними жорнами, щоб виділилася олія. До цієї суміші додають цукор та інші інгредієнти. А на завершальному етапі розливають у форми й охолоджують.
П’ять місяців, аби оздобити одну сукню
Не оминув Євген Синельников і майстра Дмитра Березюка. Свого часу ми вже розповідали, як лучанин понад десять років виготовляє музичні інструменти, притаманні Волині та Поліссю. Серед робіт Дмитра – близько 15 найменувань: від дуже складної у виготовленні волинської колісної ліри до простих свищиків із очерету. А родзинкою Дмитра Березюка стали інструменти, виготовлені з ясена, під яким проводила час Леся Українка.
Натомість лучанка Аліна Ольхова вразила своїми філігранними вишивками. Майстриня застосовує дуже складну старовинну техніку. Спочатку з готової лляної тканини витягує по три нитки, щоб зробилися дірочки. Потім кожну дірочку обшиває нитками, аби вийшла мережка. А вже після цього по цій мережці наносить нитками орнамент. Причому кожну деталь візерунка придумує сама, позаяк за фахом – дизайнерка.
«На створення перших вишиванок у цій техніці в мене йшло й до п’яти місяців. Але зараз, коли набила руку, все відбувається значно швидше», – зізналася Аліна Ольхова. Не дивно, що й коштують вироби не дешево: сорочка – від 10 тисяч гривень, сукня – від 15 тисяч. Нині вироби Аліни Ольхової відомі навіть за океаном. А сорочка «Тюльпани» перемогла у всеукраїнському конкурсі.
Не просто прикраси, а зв’язок із домом
А от лучанин Тарас Янюк, який у ювелірній справі вже 10 років, виготовляє мініатюрні кулони, прикраси в стилі середньовіччя, а віднедавна витворами мистецтва стають у його руках звичайні гільзи, передані з фронту.
Хоча особисто мені найбільше сподобалися Тарасові прикраси у вигляді В’їзної вежі Луцького замку та маленької машинки, відомі в народі як «Волинянки». «Якщо людина їде десь далеко, то бере із собою таку прикрасу і не розлучається – бо то зв’язок із домом», – каже майстер.
Майстер Влад, до якого також завітала знімальна група, чого тільки не виготовляє зі шкіри: гаманці, сумочки, брелоки, обкладинки, ремені. Але найбільше мандрівників зацікавили аксесуари для інтимних забав: шкіряні маски, наручники, повідці. «Поки більше продаються цивільні вироби. Але рік тому почав виготовляти аксесуари для БДСМ, які реалізовують секс-шопи», – зазначив Влад.
Натомість у лучанина Вадима Курилюка зовсім інший напрям – він створює неймовірну красу зі скла.
Але продемонструвати може тільки деякі свої вироби – як-от світильники зі шматків різнокольорового скла. Бо більшість його робіт – це вітражі, основними замовниками яких є храми. «Головне у вітражі – гра кольору та світла, – розповів Влад. – Аби його забезпечити, скло замовляємо аж із Америки. Воно блискучіше і фактурне. Відтінків має до 150. Колись в Україні теж виготовляли вітражне скло: прозоре, різних відтінків, пляшкового формату. Але нині заводи, на жаль, утратили свої потужності».
А от у лучанки Насті, до якої теж зайшли мандрівники, інший критерій виробів – щоб були приємні на дотик. Адже дівчина виготовляє капюшони.
«Перший виготовила для себе. Бо катаюся на сноуборді, щось потрібно було надягнути на голову, а балаклава – це скучно, – розповіла Настя. – Потім стали друзі просити, щоб і їм зробила». Так і закрутилося.
Дизайн майбутнього виробу придумує Настя. А шиє капюшони мама. «Людям подобається, – каже дівчина. – Бо мої вироби приємні на дотик, тепленькі. Можна їх носити разом із одягом, де нема капюшона. А можна надягати й на шолом, коли катаєшся на лижах чи сноуборді. Часом запитують, чи не планую шити капюшони з вушками. Поки ні. Мені й такі не розподобалися».
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
