Уявіть собі ситуацію: ви два роки оплакуєте людину. А одного дня йдете вулицею чужого міста і... бачите ту людину живою!
Але шляхи Господні несповідимі. І саме вони допомогли двом українським захисникам вижити у важкому бою та знайти один одного аж через два роки. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
«Я особисто бачив, як його засипало землею»
50-річний Андрій Мазур родом із Кам’янського, що на Дніпропетровщині. На війні чоловік із 2014-го.
Після повномасштабного вторгнення рф Андрій боронив Україну в лавах 25-ї десантно-штурмової бригади. Саме тоді і потоваришував із Віталієм Чорноволом. Віталій на 10 років молодший. Сам із Черкащини – міста Умані. Маючи трьох дітей, спокійно міг лишатися вдома. Але совість не дозволила.
У квітні обоє бійців брали участь у штурмі Авдіївки – міста на Донеччині. Під час одного з боїв Андрій на власні очі побачив, як Віталія засипало землею. Після бою не міг його знайти. Тому вирішив: немає більше товариша.
Сам Андрій теж утратив можливість воювати. Тож після того, як півтора року тому його «списали», взявся допомагати війську в інший спосіб – збирати гроші на потреби побратимів.
«Після демобілізації я долучився до Благодійного фонду «Ми з Кам’янського», – розповів Андрій Мазур «Суспільному». – Їздимо Україною, всі обласні центри проїжджаємо. Збираємо кошти. На них купуємо автівки, квадрокоптери й особисто передаємо хлопцям, які служать на нулі. За півтора року придбали 15 автівок, 14 квадрокоптерів, декілька протезів хлопцям зробили, яким держава, на жаль, не змогла помогти. Генератори, старлінки , ремонт автівок – таке ми навіть не рахуємо. За одну поїздку збираємо близько пів мільйона гривень».
Увесь свій час віддаючи на підтримку побратимів, Андрій у рідному Кам’янському буває хіба проїздом.
«Побачив його і не міг повірити!»
І от під час нещодавньої поїздки доля привела ветерана до міста Рівного.
«Це було у жовтні. Рівне нас дуже гарно зустріло. Навіть бабуся йде – і по п’ять, по десять гривень закидає. Для нас не важливо, яка купюра залітає. Найголовніше – аби люди не проходили повз», – розповів Андрій.
Але під час збору коштів сталося те, про що в перші миті ветеран не міг повірити. Він побачив свого побратима Віталія! Живим! Усміхненим!
«Потрібно було бачити реакцію людей навколо, коли ми побачилися. Це неймовірні враження! Напевно, п’ять хвилин ми з Віталієм обіймалися. Все не могли повірити, що живі. Що зустрілися. Що доля нас знову звела!» – не стримував емоцій Андрій, пригадуючи мить зустрічі.
«А я дивлюсь, хтось іде. Думаю, якийсь кабан, напевно, місцевий. А ж бачу – це Андрій. І я ну просто в шоці! Скільки це – з квітня 2022-го ми не бачилися? Думав, його вже й серед живих нема. А тут він ось – перед тобою. Обнялися, заплакали. Це не пояснити, які в нас емоції були», – зізнався Віталій Чорновол. Бо він, як виявилося, вижив після того «останнього» бою. Тепер до Рівного їздить на реабілітацію. У жовтні – вже другий раз.
«Я просто сів і не знав, що взагалі думати, що робити, казати. Бо в мене було багато друзів до 2014-го. А з початком війни з’явилися побратими, і це набагато сильніше, ніж друзі. Побратим на передовій – це навіть більше, ніж брат, – зауважує Андрій Мазур. – Тому я дуже радий, що Віталій живий-здоровий. Для мене він – герой. Бо міг як «багатодітний батько» лишитися із сім’єю, але хлопець пішов захищати країну».
«Також ми з Андрієм здружилися, бо в нас навіть правило було спільне – «завжди перші», – додав Віталій Мазур. – А завдяки цій зустрічі я переконався: Бог є на світі. І надіюся, Він поможе, щоб таких зустрічей, як наша з Андрієм, було ще багато. І зараз, і коли закінчиться ця війна».
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
