Подружжя утримує майже 50 голів худоби, але влада не дає землі під нормальний корівник.
Якби колись Оксані Дорош сказали, що стане фермеркою та їздитиме трактором, жінка б нізащо не повірила. Адже освіту здобувала економічну. Та коли поруч працьовитий чоловік, то з ним можна не просто хазяйнувати, а й фермерське господарство тримати. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– Родом я з Малої Глуші – села Камінь-Каширської громади, що на Волині. Ясно, що з дитинства привчена працювати, – розповідає 34-річна жінка. – Коли ми поженилися з Миколою, я переїхала до нього в село Бірки сусідньої Любешівської громади. Чоловік постійно мав діло з худобою: биків купував, коней продавав, працював заготівельником. А потім так вийшло, що ми вирішили долучитися до проєкту «Сімейні молочні ферми», який пообіцяв підтримку в розвитку.
«Молочне ранчо» вже давно просить розширитися
Коли подружжя Дорошів погодилося на участь у проєкті, то навіть не здогадувалося, наскільки важко все буде. Бо так: Микола з Оксаною не бояться роботи, мають і техніку, і гроші, втім із бюрократичними питаннями, кажуть, було ой як непросто.
– Щоб зареєструватися фермерським господарством, нам потрібно було мати у власності два гектари землі. А щоб її добитися й оформити всі документи, ми оббили стільки порогів, стільки документів назбирали, що ви навіть не уявляєте! – відверто каже 41-річний Микола.
– Коли три роки тому наше «Молочне ранчо» стало нарешті офіційним фермерським господарством, нова біда – повномасштабне вторгнення. А білорусь вона он – рукою подати, – пригадує пані Оксана. – Знову переживали, що робити: не покинеш же напризволяще 50 голів худоби?
Зараз на кордоні ніби тихо, але новий виклик – сусіди в селі нарікають на запах від худоби. А спорудити корівник десь на околиці Бірок подружжя Дорошів не може – немає вільної землі (бо ж треба гектарів зо два). Хоча для будівництва придбали і блоки, й деревину.
– Вже до кого ми тільки не зверталися: і до місцевої влади, і до народних депутатів – ніхто не поміг! Будуть бики й нетелі зимувати на вулиці. Шкода худобу. Але що вдієш? – емоційно каже пан Микола. – Плюнув я на те все. І ми з жінкою та дітьми, як можемо, так власними силами хазяюємо. Сусід, дякую йому велике, помагає.
– А донечка Орися настрій піднімає: всім теляткам, як дітям, дає імена. Маємо у своєму «дитсадку» Тайсона і Бубу, Самсона і Клубнічку, – усміхається пані Оксана. – Поруч із татом у кабіні вже навіть трактором керує! І це при тому, що Орися тільки у другому класі навчається.
Самі все сіють, самі збирають
А працювати Дорошам справді є біля чого. Адже до двох гектарів, які у їхній власності, взяли ще 17 гектарів землі в оренду. На ній сіють просо, ячмінь, кукурудзу, пшеницю, жито, овес, тритикале.
– Знаю фермерів, які всі ці зернові купують готовими. А ми порахували, що набагато вигідніше своє вирощувати, – долучається до розмови пані Оксана. – Так само власними силами заготовляємо силос і сіно. Цього літа, слава Богу, вже купили рулонний прес, то хлопці мене й не кликали на заготівлю сіна. А перед тим ми з чоловіком вручну складали за день по п’ять причепів тюкованого сіна, і кожен тюк, щоб ви розуміли, важить десь по 20 кілограмів.
Щоб хоч трохи було легше на руки, придбали Дороші два трактори, косарку для силосу, комбайни: зерновий, силосний, трав’яний, «картопляний».
– Усе воно куплялося не за рік і не за два. Та головне – що без кредитів, за власні гроші, – додає пані Оксана. – Бо у вайбер-групі, де зібралося 198 фермерів із усіх областей України, люди розказують: мають навіть по 500 тисяч гривень кредиту і не знають, як погасити. А в нас, дякувати Богу, боргів нема.
«Наші сир-сметану люди наперед замовляють»
Так само, як нема проблем зі збутом молочарської продукції.
– Дійних корів у нас 22, зараз частина запустилася, то десять дояться. Влітку щодня худоба давала до 100 літрів молока. Маємо доїльного апарата, то, щоб усіх корів подоїти, мені треба було зо дві години потрудитися, – продовжує пані Оксана. – Раніше все молоко здавали на завод. А потім я почала робити сир, сметану, масло, бринзу і возити до Любешова на базар. Покупців, скажу вам, маю більше, ніж продукції. То тепер люди телефонують, кажуть, що саме та скільки їм привезти, і я роблю все під замовлення.
Ціни хороші: масло – 300 гривень за кіло, сир домашній – 110, бринза – 190. Літр гладишкової сметани коштує 110 гривень, а сепараторної – 160. Зараз, аби оперативніше доставляти продукцію замовникам, пані Оксана вчиться їздити автомобілем.
– Колись не думала, що доведеться сісти за кермо. Але життя всього навчить! – усміхається жінка. – Он – не вміла їздити трактором, та якось чоловік застрягнув у болоті, то мусила сідати за інший трактор і витягати. Перший раз, зрозуміло, без криків не обійшлося. Але зараз я спокійно кермую трактором із причепом. Так що й машиною навчуся їздити.
Як усі за кордон виїдуть, хто Україну будуватиме?
Надійним помічником подружжя вже став старший із синів. Хлопець аж рветься до техніки. Тож буде батькам кому передати сімейний бізнес. І саме це найбільше мотивує Оксану з Миколою працювати з ранку до смерканку – без вихідних і відпусток.
– Нам, щоб ви розуміли, треба кожного місяця 22 дні відпасти худобу. Бо наші корови в загальному табуні, тобто кожен господар має по черзі гнати і свою корову, і сусідські, – пояснює пані Оксана. – Як у полі роботи менше, то ще куди не йшло. А коли ми з чоловіком не встигаємо, то наймаємо пастуха, а то 500 гривень за день.
– Гній із хлівів теж треба кожен день викидати. Добре, що сусід помагає, – каже пан Микола. – Зараз багато хто підсміюється з нас. Бо нащо, мовляв, у селі пахати, як можна до Польщі поїхати: колонтув бабла пачку – і вернувся.
– А ми й тут, удома, вміємо гроші заробляти, – підтримує чоловіка пані Оксана. – Та й сім’я вся разом, діти доглянуті.
– Ми ж і податки платимо. А це гроші на розвиток громади, – зауважує господар. – Бо як усі за кордон виїдуть, то хто буде Україну розбудовувати?..
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
