На долю кримської татарки Леране випало не одне випробування: народження в депортації, тяжка робота в селі в дитинстві, окупація рідного дому росіянами та двічі набутий статус вимушеної переселенки…
«ШоТам» розповідає історію Леране, - пише «Твій вибір».
Восьмий день народження зустріла в літаку до Криму
Я народилася в Узбекистані, куди мою родину радянська влада депортувала 1944 року. Проте свій восьмий день народження зустрічала на борту літака до Криму, куди летіла з мамою та сестрами. Ми переїхали в Джанкой, я заочно навчалася в Сімферополі на факультеті журналістики, з 17 років працювала в газетах та на радіо, щоб помагати батькам будувати житло. Ми відкрили свій заклад, перші 10 – 15 років у нас був процес укорінення та адаптації, а вже до 2013-го ми комфортно проживали в Криму.
А потім почалася окупація. Моя активна громадська діяльність почалася з пошуку сусіда – Решата Аметова. 3 березня 2014 року він вийшов на одиночний протест проти окупації на площу перед будівлею уряду й у той же день зник. Його тіло знайшли за два тижні – якраз перед незаконним референдумом.
Далі я продовжила займатися волонтерством: збирала кошти для українського війська, давала інтерв’ю про родину Аметових. Але лишатися вдома стало небезпечно, і в лютому 2016-го я переїхала в Ірпінь на Київщину. Спершу відкрила чебуречну, згодом – кав’ярню «Кримський дворик», в якій кожен столик називався, як місто в Криму: Судак, Ялта, Джанкой. Біля закладу посадила виноград, який би нагадував про моє подвір’я вдома, розставила тапчани. Відвідувачі дарували мені речі, які привезли з собою з Криму, і я зберігала їх на поличках. На роботу наймала кримських татарок, а основні національні страви готувала моя тітка, яка також переїхала з Криму. Ніхто з нас не був професійним кухарем, тому це додавало закладу домашності.
Частинка Криму в центрі Львова
«Коли в лютому 2022-го росіяни підходили до Ірпеня, я з сином на запрошення подруги поїхала до Львова. І вже тут «Кримський дворик» відчинив свої двері для гостей. Кафе дуже скромне, в меню – традиційні страви моєї родини: шурпа, чебуреки, янтики, плов. Заклад я прикрасила речами, подарованими в Ірпені. Зберігаю навіть мушлі. Барну стійку оформили як фрагмент типових дахів у Криму, а ще – ми маємо диванчики, подушки, артгербарій і головні убори, які є частиною кримськотатарського національного одягу. І повернутися в Крим не просто моя мрія, а ціль, з якою я живу всі ці роки. Як і з бажанням відкрити «Український дворик» у Криму, аби поширювати там українські традиції.
Підготувала Ірина Світляковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
