Колись Вітаутас Пачкаускас мешкав у Литві. І що таке кремлівська окупація – знає з власного досвіду. Тому й покинув рідну землю та переїхав до США. Але боротьбу України за незалежність пан Вітаутас сприймає як власну. Тому, чим тільки може, допомагає українцям. Хоча зараз чоловікові вже 93 роки.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Радянська окупація позбавила їх рідної землі
Під час зустрічі із журналісткою «Голосу Америки» Іриною Шинкаренко ветеран розповів, що народився біля Вільнюса.
«росіяни прийшли в наше село 1939 року. Тоді Союз і Німеччина розділили території. Але наша сім’я не хотіла бути під росіянами, ми виїхали з рідного села і перебралися до Вільнюса. Потім, у 1940-му, росіяни окупували й Вільнюс... Мені було дев’ять років, але я досі пам’ятаю, як усі люди плакали, і мені було дуже сумно», – згадував чоловік.
Вже тоді москва активно використовувала пропаганду. Пан Вітаутас і це чудово пам’ятає:
«Коли росіяни прийшли в Литву, вони ставили для дітей лялькові вистави, а потім відправляли їх у табори. Те саме вони роблять і в Україні. Вони забирають дітей, кажуть, що везуть їх у табори відпочинку, а потім викрадають до росії».
«Тато ще у дев’ять років зрозумів, що росія публічно бреше. Тому для нього важливо ділитися історіями свого дитинства. Щоб усі розуміли, яка росія насправді, і чому він іще тоді утікав від радянської окупації, – розповіла донька, Надія Пачкаускас. – Тато залишив свої іграшки. Залишив свою колекцію монет. І пішки пішов із батьками в невідомість».
Побачив танки, які йшли на Україну, і заплакав
Але це був іще не кінець випробувань. Коли сім’я Пачкаускасів переїхала до Польщі, там їх схопили нацисти і запроторили у примусові трудові табори. Лише після падіння нацистської Німеччини ті табори були розформовані.
1947 року Пачкаускаси виїхали до США. Там хлопець вступив до Військово-повітряних сил американської армії. А знову побачити рідну Литву зміг через майже пів століття, коли розпався Союз і країни Балтії здобули незалежність.
Після всього пережитого Вітаутас Пачкаускас був упевнений: світ ніколи більше не повторить жахливих помилок Другої світової війни. Тож, коли побачив по телевізору, як російські танки вишикувалися й посунули на мирну Україну, то не міг стримати сліз. «Як, як це могло статися через 80 років? Як це може статися зараз, коли ми так сильно постраждали у Другій світовій? Як це може відбуватися з нашими братами й сестрами у цьому світі прямо зараз?» – не міг збагнути чоловік. Він плакав, бачачи, як українські діти покидають свої домівки, свої іграшки, свою землю. Бо все це він проходив. І той біль із ним лишився на все життя.
Але тоді, під час Другої світової, маленький Вітаутас нічого не міг змінити. А сьогодні він може і робить це кожен день.
У мороз, на коні й під водою, щоб тільки допомогти
На початку повномасштабного вторгнення росії він із донькою вирішили організовувати заходи на підтримку України в місті Гоутен у Мічигані, де мешкають. Вони скупили синьо-жовту тканину і за допомогою місцевих мешканців пошили 100 прапорців. З дозволу поліції в першу неділю після повномасштабного вторгнення влаштували ходу місцевим мостом.
«Тоді був мороз 27 градусів, хуртовина. Але тато в 91 рік тричі пройшов по мосту», – пригадує Надія. Того ж року він проїхався верхи на коні з Українським Прапором. І тепер, коли це фото вручає представникам американської влади, наголошує: «Якщо я зміг годину їхати верхи на коні в 91 рік заради України, то ви можете ухвалити законопроєкт задля підтримки України».
Цього року ветерану виповнилося 93, але це не завадило чоловіку опанувати підводне плавання з аквалангом, і під воду пан Вітаутас пірнув із Прапорами України.
Нещодавно ветеран переніс операцію. Лікарі застерегли його: ніяких далеких подорожей! Та, коли українська громада запросила чоловіка долучитися до Українського саміту дій у Конгресі США, 93-річний Вітаутас заради цього здолав до Вашингтона дорогу тривалістю 27 годин.
Попри поважний вік і проблеми зі здоров’ям, ветеран не втомлюється зустрічатися з американськими парламентарями, аби вкотре пояснити, що для нього, як для американського виборця, важливі рішення США щодо України.
А ще він – уявити тільки! – 130 разів виходив на акції з підтримки України. «Ми постійно пояснюємо американцям, що Україна є суверенною, незалежною. Вона не прив’язана до росії. Вона має власну культуру, а її спадщина триваліша за спадщину росії, – розповіла Надія. – Також ми хочемо, щоб українці розуміли: тут, в Америці, є люди, які дають вам надію, і ми любимо вас, і ми хочемо, щоб ви були частиною цього світу. Ваші культура, мова, спадщина є частиною наших сердець».
Щоб поєднати культуру України та Америки, родина Пачкаускасів планує відкрити в центрі свого міста Український культурний центр, де прагне представити роботи понад 25 українських митців, хоче показувати українські фільми, проводити майстеркласи із приготування борщу та писанкарства.
«Але найбільше, що я хотів би бачити, – це вільних українців. То моя мета, – додав 93-річний чоловік. – І я сподіваюся, що ви, українці, попри все, будете вільними!»
Ніна Грицюк
Фото: Голос Америки
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
