Вражаючі розповіді капелана, який уже десять років їздить на фронт.
Олегові Усатюку – 62 роки, із яких десять він як капелан їздить на передову. Доставляє все, що просять підрозділи: від продуктів і шкарпеток до генераторів, йдеться у газеті «Твій вибір».
Але найперше, чого потребують бійці на фронті, – моральної підтримки, переконався капелан. Військовим треба вилити душу, щоб звільнитися від мук совісті, щоб зрозуміти, як і для чого жити далі.
Коли обстріли, то моляться навіть атеїсти
У розмові з журналістом Євгеном Кузьменком із видання «Цензор. НЕТ» Олег Усатюк розповідає дуже багато випадків, коли вміння вислухати й порадити допомагало і врятувати шлюб, і змінити своє бачення певних ситуацій.
Щоб ви уявляли, через яке пекло проходять наші військові, капелан наводить історію 30-річного бійця із Рівненщини:
«Недавно нас попросили приїхати в підрозділ до військових, які мали розлади психіки. Після загальної розмови я підсів до молодого чоловіка, і його погляд досі в мене перед очима. Те, що він бачив на передовій, – страхіття: відірвані руки, черепи валяються, ноги… «Це, – розповідав молодий військовий, – зовсім не та війна, яку ми бачили в кіно про Другу світову. Сховатися від дронів нема де, бо вони залітають навіть у бліндаж. Міни летять і справа, і зліва, ти пробуєш хоч кудись переміститися, а ворожий дрон коригує вогонь, і ти просто лежиш та на Бога надієшся. На фронті, коли обстріли, моляться навіть ті, хто ніколи цього не робив».
Після всього пережитого у військових і так психіка не витримує, а тут іще – нерозуміння від цивільних, від найрідніших людей. Цим болем бійці також часто діляться з капеланом.
«Якось годин із п’ять земляк із Борисполя розповідав мені, як сильно його образила дружина. Я дав йому можливість виговоритися й кажу: «А тепер поміняй місцями себе і дружину й скажи: чи хотів би ти, аби вона вчинила так із тобою, як ти з нею?» Через три місяці телефонує той земляк: «Я із сім’єю на відпочинку. Всі разом. Дякую», – згадує історію капелан...
– А було й по-іншому, – згадує історію капелан Олег Усатюк. – Чоловік пішов воювати (то ще до повномасштабного вторгнення), а його дружина поїхала в росію на заробітки, повернулася й почала казати, що він фашист, що всі українці – «нацики». Тоді я зателефонував до знайомого священника з того міста. Він пішов поспілкувався із жінкою, пояснив, і стосунки подружжя стали нормальними. Та що там говорити: навіть коли у стосунках усе нібито нормально, то через неможливість зустрітися, побути разом подружжя теж віддаляється».
Ще важче, каже капелан, переживати військовим утрату побратимів:
«Буває, розмовляємо, боєць згадує, плаче, і я поруч зі сльозами на очах. Коли нема слів, просто обійму – і сидимо вдвох тихенько. Бо нічим тут не втішиш… На війні оця дружба побратимська – то надзвичайно сильний душевний зв’язок. Люди разом живуть, їдять, разом пройшли якісь випробування – це їх настільки споріднює, що навіть не знаю, із чим це можна порівняти в мирному житті. То більше навіть, ніж стосунки з рідними по крові. Тому втрата побратимів – то дуже великий біль».
Одяг продірявило, а шия ціла
Після душевних розмов про наболіле Олег Усатюк вселяє бійцям надію на Бога і Його підтримку. Хто з військових хоче – може посповідатися в капелана. Хто бажає, той отримує в подарунок Біблію.
«Я стараюся розповідями про реальних людей, військових показати всім іншим бійцям, що так: Господь існує, і так – реально захищає, – продовжує капелан. – От, було, я майже десять днів жив пліч-о-пліч із бійцями неподалік лінії фронту. Щоразу, коли вони йшли на завдання, я лишався й молився за них. А потім вони приходили й розповідали: в одного міна впала на відстані трьох метрів, осколком розірвало штани, нога ціла. Інша міна розірвалася біля ротного, осколком розрізало броника, але сам ротний – без поранень. От вам «живі» докази Божого милосердя».
Олег Усатюк постійно розповідає всі ці історії. Бо далеко не всі військові вірять в існування Бога чи Його можливість захистити. Водночас чимало з атеїстів змінюються після спілкування з капеланом.
«Один боєць копав собі на позиції «лисячу нору» – такий тунель у землі, що захищає від касетних боєприпасів і дронів. Ґрунт твердий, кам’янистий. Чоловік мозолі на руках понатирав! Приходить після дощу, а вся нора у воді, – згадує одну з розповідей Олег Усатюк. – Але внутрішній голос підказав бійцеві покласти на ту воду мішок із піском і так ховатися. Минуло небагато часу – і вже той боєць стояв на колінах, дякував Богу. Бо під час обстрілу та «нора» врятувала. Тільки ноги, які виглядали зі сховку, трохи посікло уламками. То чоловік трохи підлікувався в госпіталі і знову пішов на фронт».
Іще один хлопчина розказував капелану, як в одному бою міна впала неподалік, осколок пробив баф (це щось типу шарфика), зробив дірку розміром із кулак, а шиї не зачепив. А ще один осколок попав хлопцю в навушники (їх одягають від контузії), але вуха й голова лишилися цілі.
«Коли хлопець показував того продірявленого бафа, пошкоджені навушники, то навіть не сумнівався: Господь його врятував. Бо сам хлопець, його мама і сестра – всі дуже віруючі люди», – каже капелан.
Танк поцілив, але Господь захистив
А скільки було випадків, коли й невіруюча людина отримувала Боже милосердя та після цього відкривала своє серце Господу. «Товариш мій, побратим, ніколи особливо не показував, що має якісь схильності до віри, до Бога. І от одного разу їх послали на завдання. Хлопці пішли на позиції і пропали. Чотири доби про них – нічого. Вже всі почали думати, що загинули чи в полоні. А через чотири доби хлопці вертаються. І цей чоловік невіруючий прийшов, упав на коліна, почав дякувати Богу. Ніхто ніколи не чув від нього жодної молитви – а тут такі щирі слова! Я був настільки вражений!» – розповідав потім боєць капеланові.
Або ще один випадок. Приїхав Олег Усатюк на позиції. Розповідає бійцям про віру, про підтримку Божу. Хтось уважно слухає. А хтось узагалі байдужий. Одному з таких скептиків капелан запропонував: «Друже, я за тебе помолюся». – «Не треба. Я вже своє пожив. За молодих моліться», – пролунала відповідь. Але через трохи перекинули той підрозділ на Донецький напрямок. І вже той скептик, який «своє пожив», телефонує: «Пасторе (бо в капелана такий позивний), молися». – «А що таке?» – «Та тут без молитви хана! Тільки на Бога надія!»
«Я виконав прохання, вислав бійцю молитву-покаяння; кажу: «Братику, ось тобі: молися, покайся у своїх гріхах, сповідуй Ісуса Христа своїм Господом». Той чоловік мене послухав. А через два тижні дзвонить: «Пастирю, мене Бог урятував!» І висилає фото нерозірваного снаряда на землі».
Як виявилося, російський танк стріляв по наших позиціях, снаряд упав за три метри від бліндажа українського захисника і не розірвався! Щодня боєць повз нього проходить, а снаряд лежить собі, нікого не чіпає.
«Отакі Господь робить дива. І про такі дива ми розповідаємо хлопцям, – пояснює капелан. – І кажемо, що різні бувають обставини на війні, але коротенька молитва з вірою можуть урятувати й допомогти. І за майже десять років капеланського служіння я маю десятки прикладів того, що це справді так…»
…Неймовірна історія, правда ж? І якщо любите таке читати, то нагадую: газета «Духовність» – якраз для вас! Придбати її свіжий номер ви можете в місцях продажу преси. Також видання від ПП «Твій вибір» запитуйте у продуктових магазинах і супермаркетах. А ще – ви можете будь-якого місяця передплатити «Духовність» за індексом 86 802 у Каталозі видань України. Маєте невеличку пенсію – можете разом із друзями передплатити одну «Духовність» на всіх і читати по черзі. Адже друкується газета один раз на місяць: якраз, аби всі перечитали свіжий номер і чекали наступного.
Ніна Грицюк
На фото bozhaslava:
Олег Усатюк із дружиною Тетяною
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
