Віра Войтків, у якої лікарі діагностували безпліддя, нещодавно народила восьме дитя. Загалом в сім’ї дев’ятеро дітей.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– У нас із братом різниця у віці – 25 років, тож із дитинства я любила гратися з ровесниками, влаштовувати свята і конкурси, – розповідає 40-річна жителька міста Новий Розділ, що на Львівщині. – Якось сказала мамі, що коли виросту, то народжу сто дітей. У 18 років я вийшла заміж, завагітніла і щиро раділа, що скоро стану мамою. Однак через стреси трапився викидень. Я важко переживала цю трагедію. А через декілька місяців знову дізналася, що стану мамою. Ба більше, лікарі сказали, що буде двійня. Це була неймовірна радість! Однак на третьому місяці почалися проблеми зі здоров’ям – я блювала, не могла ні їсти, ні пити. Все списувала на сильний токсикоз. У Львові, куди мене направили, з’ясували, що один плід завмер і почав розкладатися. Тож інфекція поширилася, і почалося зараження крові. Мене тоді врятували, але повідомили, що я не матиму діток. Я плакала і просила в Господа подарувати хоча б одне дитя. Наша родина дуже набожна, тож рідні просили священників, аби вони молилися за мене. І Господь створив справжнє диво!
Коли Вірі запропонували роботу у кав’ярні, слід було пройти медогляд. Молода жінка звернулася до лікарів, але гінекологиня відмовилася підписувати документи для працевлаштування.
– Коли мені сказали про вагітність, я не повірила. Мовляв, у мене діагностували безпліддя, – ділиться спогадами пані Віра. – Проте в жіночій консультації вагітність підтвердили. Так у нас народилася Антоніна. Я не могла повірити, що виносила і народила дитя. Мені все здавалося, що то сон. А через півтора року в сім’ї з’явилася донька Людмила, ще через чотири роки синочок Денис народився. Щоправда, ми з чоловіком зрозуміли, що в нас різні погляди на життя. Розлучилися. А потім у моє життя прийшло нове кохання. Богдан також був розлученим і сам виховував сина. Я допомагала йому, і згодом мої діти полюбили і його, і його сина. Тож ми одружилися.
Дізнавшись про вагітність, подружжя дуже зраділо. Саме тоді тільки-но з’явилася така послуга, як партнерські пологи. Тож майбутній батько запевнив, що обов’язково буде поруч.
– Він підтримував мене, масажував спину і всіляко відволікав від болю, – згадує пані Віра. – Богдан перерізав пуповину нашого синочка Артема. Опісля народилися Настуся, Анюта, Ангелінка. Дві останні вагітності були важкими. Коли носила Анюту, то працювала в пекарні, де і нічні зміни по 12 годин, і серйозні перепади температури. Тож потрапила до лікарні з виснаженням, мала проблеми з тиском і нирками. Донечка народилася з вагою 3900, лежала поперек, то пологи були важкими. Також були проблеми, коли виношувала Ангелінку.
– Я був єдиним сином у батьків, тому завжди мріяв про велику сім’ю, де багато дітей, – каже пан Богдан Залуцький. – Щоб підтримували одне одного, допомагали у скрутну хвилину, ділилися щастям. Коли торік дружина дізналася про чергову вагітність, то дещо налякалася.
– Я добре розуміла, що мені не 20 років, останні дві вагітності були непростими, а ще Богдан перебував за кордоном, – ділиться спогадами жінка. – Та коханий заспокоїв, вселив віру, що все буде добре. Знову були партнерські пологи. Народилася донечка Амелія. Мала вагу 3500 і зріст 53 сантиметри. Появі сестрички дітки щиро зраділи. Ангелінка намагається допомагати мені в догляді за нею. Ми змалку привчаємо діток до самостійності. Разом прибираємо, готуємо їжу. Також ми з чоловіком підтримуємо захоплення дітей, щоб згодом вони змогли себе реалізувати.
Найстаршому сину подружжя 22 роки. Він уже четвертий рік боронить Україну. Богдан Залуцький, син Віриного чоловіка від першого шлюбу, воював на Луганському напрямку, а після того, як окупанти розпочали повномасштабне вторгнення, отримав осколкові поранення, важкі контузії в боях у Миколаївській області. Відтак його забрали до Львова, де проходив лікування і реабілітацію.
– Йому пропонували перевестися в ТЦК або частину, і ми з чоловіком просили погодитися на це, однак син твердо сказав, що повертається до побратимів, – ділиться спогадами пані Віра. – Нині він на Донеччині у складі десантно-штурмових військ. Антоніні 21, Людмилі – 19. Вони вже працюють і живуть окремо. Денису 15 років, він навчається на кухаря-кондитера і живе в гуртожитку. Артемку 11 років, він також захоплюється кулінарією. Готує дуже смачні борщі, пече медівники і кекси. Якось перед святом чоловік запитав, що б хотів син від святого Миколая. Виявилося, що нові формочки для випічки. Насті дев’ять, Ані шість, а Ангеліні – три роки, і вони допомагають матусі доглядати за крихітною сестричкою. Наша сім’я, наче мурашник. Діти гуртуються, допомагають одне одному. Тішаться Амелією і чекають додому старшого брата, Богдана. Я щиро дякую Богу за це щастя.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
