Люди

Хотіли розстріляти, бо не брав російського паспорта

Хотіли розстріляти, бо не брав російського паспорта

88-річний чоловік під обстрілами втік уночі від окупантів: «Усе життя зібрав в одну сумку».

Іван Вівсяник – інженер за освітою. Іще дитиною пережив Другу світову. Пам’ятає окупацію Дніпропетровщини, де народився й виріс. Пам’ятає, як у них удома лежали поранені після авіанальоту солдати Червоної армії. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

Хлопцем вступив до Донецького політехнічного інституту. Все життя працював науковим співробітником у науково-дослідних інститутах у Донецьку. А за кілька років до виходу на пенсію працював на шахтах, налаштовував обладнання під землею.

Коли йшов на пенсію, на той час його шлюб розпався. Тож за спокійним життям самітника Іван Якович поїхав до селища Очеретиного Краматорського р-ну Донеччини. Там купив собі будиночок, спорудив літню кухню. Тримав город. У розмові з журналісткою ТСН Ольгою Павловською згадував, як вирощував рідкісні сорти винограду й помідорів.

«Я тобі сєйчас пулю в лоб»

А потім росіяни почали повномасштабне вторгнення. Обстрілами знищили будинок пана Івана. То чоловік перебрався до літньої кухні. В ній і зимував. Коли московити окупували селище, з українцями не церемонилися. Відразу почали знищувати все, що пов’язане з Україною. Зокрема, змушували людей міняти українські паспорти на російські.

«Того дня прийшли до мене. Кажуть: перевірка документів. Я пред’явив. Дав їм свій український паспорт. Забрали. Сказали наступного дня прийти й оформити російське «гражданство». «Я піду?» – запитую. А він глянув на мене й каже: «Ти сматрі, а то я тобі сєйчас пулю в лоб». Ну і все», – згадує Іван Якович.

«Страшно було…»

Але коритися російській наволочі пенсіонер не збирався. «Я – українець! Чого мені кудись їхати? Щось брати? Я не хотів у росію. Тому ще день почекав. Думаю, може, наші такі відіб’ють Очеретине, – пояснює 88-річний чоловік. – А коли вирішив утікати, то все життя зібрав в одну сумку. Єдиний документ, що не забрали окупанти, – пенсійне посвідчення. Поклав його в пакет, два телефони, дощовика, теплу кепку, іще рушник, набір для гоління, старе дзеркало від машини, щоб бачити, як голитися».

Вийшов Іван Якович о четвертій ранку і в темряві попрямував у бік Покровська, що за 39 км від Очеретиного. Дорогою чоловік усе думав, як би перехитрити окупантів, щоб їм на очі не попастися. Пішки ще й під обстрілами йшов шість годин.

«Я вночі погано бачу. А дороги ж розбиті. То я впав. Бік обідрав. Страшно було…» – згадував пенсіонер у розмові з «Радіо Свобода».

За цей час дідусь здолав понад 20 км. Не знає, скільки би ще витримав. Але на дорозі зустрів водія, який возить борошно. Той і зголосився підвезти.

«Тепер я знову українець

Коли Іван Якович дістався до українського села Гродівки, то там уже сів на рейсовий автобус і доїхав до Покровська. А звідти його забрали евакуаційники, які вивозять цивільних жителів із гарячих точок.

«Дідусь був дуже виснажений. Ще й під обстріли потрапив. Але він такий не один, – розповіли евакуаційники з Благодійного фонду «Схід SOS». – Місцеві люди до останнього не хочуть виїжджати. Все надіються, що їх омине. Але врешті самі собі роблять гірше».

Згодом дідуся доправили до Дніпра. Там для таких, як він, діє Центр тимчасового розміщення евакуйованих. Керівниця центру, Ольга Волкова, каже, що, попри почесний вік, Іван Якович – самостійний і не збирається сидіти склавши руки: «Хоче на землі поратися. Цілком можна взяти будиночок і займатися господарством. Напевно, ще й супутницю! Має успіх у наших бабусь і не бабусь. Тому, я думаю, хвилюватися не треба. Самостійна людина – він одразу себе показав».

А поки пенсіонер оговтувався від усього пережитого, йому взялися допомогти з відновленням документів. «Тепер я знову українець!» – гордо каже чоловік.

Ніна Грицюк

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: війна з Росією, донецьк, пенсіонери
В тему

Останні матеріали