Люди

Як дожити до 106 років – і при світлій пам’яті?!    

Як дожити до 106 років – і при світлій пам’яті?!    

Ганні Лисій виповнилося 106 років! Попри поважний вік, вона цікавиться новинами, дивується розвитку техніки і чекає на Перемогу.

Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

– Я народилася на хуторі і була десятою дитиною в сім’ї, – розповідає жителька кіровоградського міста Долинськ. – Умію писати і читати. Але не закінчила школи, бо мусила йти працювати у колгосп. Згодом перебралися в село Благодатне. А в 1932-му почалися насильницька колективізація, розкуркулення, голодомор. Зиму 1932 – 1933 років ми пережили. Мама продавала деякі речі, аби купити продукти. А вже весною нашу сім’ю внесли до списків на розкуркулення.

Батьків добрі люди про це попередили, тож батько втік і біля Кривого Рогу знайшов собі роботу в кар’єрі. Мама пішла до старшої доньки, яка на той час вже мала власну сім’ю і проживала в іншому селі. Майже місяць вона жила в підвалі, а тоді хтось дізнався про це і доніс владі. Тож мама посеред ночі пішла до батька. А чотирьох найменших дітей – брата і трьох сестер – депортували до сибіру, в тайгу.

– Те, що підмокло  від дощу і прилипло до мішка, віддирали, підсмажували і готували затірку, збирали в лісі ягоди та гриби, – згадує довгожителька. – Коли нам дозволили жити в селі і перестали наглядати, то найстарша сестра свої гарні взуття і одяг, які привезла з дому, дала місцевому чоловіку. Він перевіз нас через річку Іртиш до залізничної станції. Там ми продали решту своїх речей, купили квитки до  москви і так утекли додому.

Виявилося, що батько працював в тому ж кар’єрі, мама жила в однієї з дочок. А рідну оселю забрала влада. Щоб викупити свій же будинок, пішли працювати в колгосп. На щастя, за 800 карбованців це вдалося зробити. Тож додому повернулася і мама, а пізніше – і батько.

– Коли я вже була заміжня, мала донечку, почалася Друга світова війна, – зітхає іменинниця. – Як німці прийшли в село, то зайняли нашу хату, а ми перейшли жити до хліва. Правда, фашисти були порядними. Мені з дитиною і свекрухою дозволили жити в хаті, топити піч, займатися господарством. Коли мій чоловік вернувся з війни, народилася ще одна донька. Однак сімейне життя в нас не склалося далі, і ми розлучилися. Важко було самій піднімати дітей, ще й здавати продуктовий податок – молоко, яйця. Та люди були іншими – приходили родичі, куми, сусіди. Танцювали, співали. Не те, що тепер, – навіть сусідів не знають. Швидко життя минуло. Маю 57 років стажу роботи, орден «Знак Пошани», медаль «За доблесну працю під час війни» та інші нагороди.

Ще в 90 років бабуся робила все по дому і, якби не болів суглоб стегна, то почувалася б так, наче їй 17-ть. Нині живе з рідними. Цікавиться новинами. Дивується, як то легко тепер жити, коли є пральна машинка, пилосос. 

– Секрет довголіття нашої бабусі – в генетиці, адже з усіх її сестер і братів шестеро стали довгожителями, – розповідає  онука Віра. –  Її мама прожила 103 роки, одна сестра 99, а інша – 105.

А сама іменинниця радить працювати з ранку до ночі, тоді не буде часу думати ні про хвороби, ні про старість чи смерть.

– А ще треба бути добрим, бо зла й так у світі вистачає, – каже вона. – От війна стільки біди нам приносить кожного дня. Тому прошу в Бога, аби якомога швидше закінчив її. Дуже хочу, аби мої дочки, четверо онуків, шестеро правнуків та чотири праправнучки і всі інші українці жили у вільній і щасливій країні.

Ксенія Фірковська

 

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: війна з Росією
В тему

Останні матеріали