8 років у тилу ворога хлопець партизанив на користь ЗСУ

Донедавна діяльність Артема на псевдо Східний була втаємничена. Адже вісім років хлопець партизанив в окупованому місті Кадіївці, що на Луганщині.

Про це пише газеті «Твій вибір».

2022-го Артем вступив до лав ЗСУ. А щоб підтримати партизанський рух на окупованих землях, Східний став у соцмережах розповідати про свою диверсійну діяльність на користь України. І це так надихнуло його земляків, що на окупованих територіях горять сотнями вагнерівці, нищиться ростехніка та вибухають склади боєкомплектів.

Одне СМС – і тебе можуть стратити

– Коли я перестав ховатися за балаклавою, люди стали більше мені довіряти і йти на співпрацю, – розповідає Артем. – Переважно пишуть зі Сходу, рідко – з Півдня, ще рідше – з росії. Всі вони готові зливати мені важливу для ЗСУ інформацію, щоби зросла кількість «бавовни».

Щоправда, в рідній Кадіївці на Східного сипляться багато прокльонів. Більша частина міста вважає його ворогом. Представники окупаційної влади обшукували помешкання Артема, брали свідчення в однокласників, одногрупників і директора технікуму.

– Але є ті (переважно мої ровесники та підлітки), хто розуміє: допомагаючи, ЗСУ ліквідовували штаби росіян, їхні цистерни, склади боєкомплектів, колони техніки, я хочу звільнити наше місто, – каже Східний. – Деякі хлопці вже почали наслідувати мій приклад. Але не всі усвідомлюють наслідки. Був випадок, у Кадіївці затримали двох школярів, які зробили кілька фото пересування військової ворожої техніки по місту. А історій, як із 16-річними партизанами з Бердянська – Тиграном Оганнісяном та Микитою Хангановим, які загинули внаслідок допомоги ЗСУ, – на жаль, чимало. В Кадіївці ще 2014-го росіяни відкрили вогонь по 16-річних хлопцях, бо ті встановили синьо-жовтий стяг на териконі в центрі міста. Радує тільки, що навіть зараз, після майже десяти років окупації, тамтешні школярі все одно читають українські телеграм-канали та хочуть помагати українській армії.

До речі, працюють на користь ЗСУ й дорослі, причому більшість – пенсіонери. Вони розуміють: усього одне смс – і ти можеш на 25 років опинитися за ґратами чи й бути страченим. Але партизанів так багато, що в луганському СІЗО вже немає для них місця. Когось посадили за Прапор України, когось – за фото проукраїнської листівки чи знімок російської техніки. А боротьбу за національну самоідентичність місцеві українці почали ще в жовтні 2012 року.

– Тоді в Кадіївці відбувся марш до 70-річчя створення Української повстанської армії. Для Луганщини – гучна подія. Схожих акцій не було ані в Луганську, ані в Алчевську. І я, бувши ще школярем, брав у ній участь, – згадує Східний. – Звичайно, активістів розігнали. По ту сторону від нас були донські козаки, які в Стаханові (так тоді називалася Кадіївка ) з'явились ще у 90-х. І тоді, 2012-го, вони забирали в нас Прапори України. Мені вже тоді було не зрозуміло, як люди, живучи в Україні, можуть топтати її Національний стяг і так поводитись. Тому я вдома зробив дизайн червоно-чорних наліпок із гербом Стаханова та зі словами: «Слава Героям УПА!» Опісля – обклеїв ними чи не усе місто.

Погрози отримував навіть від свого вчителя

Після окупації Кадіївки в 2014-му Артем відразу хотів виїхати на підконтрольну Україні територію. Але йому було 17-ть, мама під впливом роспропаганди не хотіла відпускати сина, а батько – й поготів, адже їздив на заробітки до росії .

В 19-ть Східний знову мав бажання виїхати з Кадіївки. Але захворіла мама, мусив за нею доглядати. Тож свою мрію про Україну реалізовував у твіттері, де спілкувався з проукраїнськими мешканцями Стаханова.

– Ще цікавіше стало, коли я вступив навчатися на юриста і проходив практику в силових структурах «лнр». У перервах між практикою в суді я спілкувався на курилці з поліцією. Ті й не підозрювали, які в мене погляди, – зізнається Східний. – Тим більше не знали, що саме я був одним із тих десяти дизайнерів, які створювали графічний контент для бригади «Азов».

З тих часів Артем потоваришував із воїнами, яким описував ситуацію в місті. Згодом створив акаунт у твіттері, куди зливав інформацію про розташування кацапів, їхньої техніки, блокпостів у Кадіївці та сусідньому Алчевську. А потім Східному запропонували писати цю інформацію не на загал, а напряму для ЗСУ. Тим паче, що за Україну воювало чимало знайомих.

– Під час боїв за Дебальцеве у 2015 році я намагався своїх знайомих військових попереджати про кожен пакет «Градів», який запускався в їхній бік. Хлопці принаймні встигали забігти в підвал та врятувати своє життя. Після 2015-го ми відстежували не тільки позиції ворога, а й інформацію соціально-політичного характеру в нашому регіоні, – продовжує Східний.

Щоб не попастися, Артем разом із однодумцями застосовували різні способи: міняли телефони й номери, шифрували інформації, маскували місце, звідки передавалася інформація. Адже в місті добре знали про Артемову проукраїнську позицію, і він завжди був «під прицілом».

– Мій учитель правознавства одним із перших вступив до «лнрівського руху». Коли я зустрічався з дівчиною, вона дізналася, що я веду проукраїнський твіттер і є навідником для ЗСУ. А щойно ми розійшлись, вона розповіла це своєму колишньому – активному «лнрівцю». Він перестрів мене, сказав, що його друзі могли б мене вже давно зарізати, але поки що він просто попереджає, щоби я «зав’язував» із цим всім.

Інформація про мене миттю розійшлася, пішла по людях. Але я не втік, не засів на дно. Наче й не було нічого, ходив до технікуму, комунікував зі всіма, і ця тактика спрацювала. Всі подумали, що я тепер за «лнр». Тому казали: «Може, він і укроп, але в цілому, пацан нормальний». Зараз би так не було. Бо перевіряють все і всіх.

«Загинути, як Бандера, – непоганий кінець»

А потім Артем похоронив маму, тата, бабусю. Після цього йому подзвонив медик «Азову» Саша Мюнхен і сказав: «Я вже знайшов тобі житло в Києві». Це було за місяць до повномасштабного вторгнення.

– Але я би краще лишився в «лнр». Бо від 24 лютого там стільки всього цікавого почалося, – усміхається Східний. – Є люди, які допомогли одноразово. А є десятки тих, хто робить це систематично. Попри великі ризики. Найбільший успіх наших партизанів – влучання двох ракет HIMARS у відділ управління фсб у Кадіївці, знищення 140 вагнерівців, які базувалися на стадіоні «Перемога», причому в день візиту туди пригожина. А третє місце в нашому ТОПі – знищення багатьох складів боєкомплектів росіян, які горіли по кілька днів, зокрема, й ракети для ППО. Цим самим вдалося уповільнити наступ ворога на Бахмут.

За таку підривну діяльність на користь України Східний нагороджений Почесним нагрудним знаком від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Тримаючи в руках нагороду, Артем зазначає: це заслуга кожного партизана.

Крім цієї роботи, Східний воює у складі Сил спеціальних операцій ЗСУ, опановує FPV-дрон та активно веде свої соцмережі, через які вдається діставати нову інформацію про ворога.

– Погроз я отримую багато та постійно. Особливо від солдатів російської армії. Думають, що колись зможуть мене спіймати та тримати в заручниках, бо, як вони кажуть, «я вбив багато їхніх друзів», – з усмішкою констатує Східний. – Вони лякають мене смертю, наче її тут хтось боїться. Загинути, як Степан Бандера, – доволі непоганий кінець. А поки цього не сталося, я хочу ще більше ліквідовувати ворогів, уражати їхню техніку і підтримувати наших партизанів на моїй рідній Луганщині.