Сапер із Донбасу Владислав Єщенко втратив обидва ока під час ліквідації боєприпасів. Тоді вибухнули 84 протипіхотні міни. Боєць провів понад 4 місяці у лікарні. Завдяки підтримці нареченої та батька й власній мотивації, став на ноги. Тепер у Єщенка є мета – привезти в Україну експериментальну технологію, яка допоможе йому та іншим незрячим бійцям знову бачити.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– Ви з Горлівки, з Донеччини, і ще 2014-го стали на бік України.
– Так, 2014-го, коли в місто прийшло так зване «ополчення», ми поїхали з Горлівки до Слов’янська. Там я довчився останні класи школи. І був щасливий, що я отримав адекватний диплом, а не з двоголовим орлом.
– У березні 2022-го ви пішли у ЗСУ?
– Так, добровольцем. Склав присягу 5 березня і за розподілом потрапив до інженерно-саперного взводу. Там молодих не було. Але навіть чоловіки, яким було по 63 – 64 роки, рвали на собі сорочку і кричали: «Я поміняю дату в паспорті, тільки не списуйте мене, я хочу воювати». Бо як можна не піти захищати свою батьківщину, рідних, близьких?
– Пригадайте той трагічний день…
– Це сталося на Донеччині. В місці для підриву боєприпасів було зібрано 84 одиниці. Одна з них спрацювала як самоліквідація. А далі здетонували решта 84. Я якраз підносив останню партію. Тому все вибухнуло майже в мене перед обличчям. 84 міни відібрали зір, практично повністю відібрали слух. Спілкуюсь з вами за допомогою слухових апаратів. Титанова пластина, ураження легень. Губи були обпалені так, що рот не відкривається. Щелепа перев’язана. Коли отямився, запитав у батька: «Що з моїми очима?» Він сказав: «Вони видалені».
– Ваша кохана теж була поруч?
– Так. Для мене дорожче за неї та батька немає нікого. Це найсильніші люди, яких я знаю. Тому що кохана у мене наче тендітна дівчинка, а всередині – сталевий стрижень. І на момент, поки це все зі мною відбувалося, вона слабини не дала жодного разу. Батько те саме: ніколи не говорив щось типу: «Що ж тепер робити? Як це сталося?» Навпаки, він сказав: «Синку, ти красень, після такого вижив і так швидко відновлюєшся. Продовжуй у тому ж дусі, а я зроблю все, щоб ми тебе з цієї темряви вивели».
– На що нині сподіваєтеся?
– Хочу прокинутися і почути: «Ми перемогли». Також хочу, щоб усі, хто доклав зусиль для нашої перемоги, і всі, хто постраждав від цієї війни, побачили нашу перемогу на власні очі. Я хочу на власні очі побачити нашу перемогу. Ну, і, звісно, хочу міцну й щасливу родину, щоб близькі, родичі жили спокійно, у моральній рівновазі, нічого не потребували.
Торік 21 серпня Владислав Єщенко (Самурай) одружився з коханою Валерією. Хлопець не зміг побачити, якою красивою була наречена у найщасливіший для обох день. Але завдяки батькові та коханій Владислав не здався – і став на ноги. Ба більше: тепер він помагає побратимам, які проходять той же шлях, що пройшов Самурай. Він ділиться досвідом з військовими, які частково або повністю втратили зір на війні, допомагає їм призвичаїтися до нової реальності і власним прикладом доводить: навіть після таких поранень життя не закінчується.
Ірина Світляковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
