Ганна Зелена із с. Скулин Ковельського р-ну Волині була особистою зв’язковою командира УПА на Волині Клима Савура (Дмитра Клячківського). Вона мала позивний Гива і все життя була борцем за справедливість. Днями ця легендарна жінка пішла у засвіти на 97-му році життя.
Про це інформують на сторінках газети «Твій вибір».
Народилась Ганна 1927-го і була найменшою з трьох дітей Абрамчуків. Закінчила два класи польської школи. У 1942 році німці спалили рідне село, щоб помститися бійцям УПА, які не давали фашистам грабувати село. Тож сім’я Абрамчуків оселилася в землянці під лісом. На той час дівчинка вміло справлялась з кіньми. Це помітили повстанці і стали їй давати невеликі доручення.
– Я вплітала собі в коси грипси – повстанські записки, – розповідала свого часу Ганна Йонівна. – Одного разу підводою доправила через радянський переїзд тіла двох повстанців, які лежали під соломою. На вишколі «Золота Рота» (нині це село Тойкут Ковельського району) нас, дівчат, навчали секретів зв’язкових, вмінь надавати першу медичну допомогу, шити. А юнаки проходили навчання зі стрільби, марширування. Мама дуже сердилась на батька, що мене використовують у війні. А він сказав: на все воля Божа. І в Скулинських лісах я прийняла присягу на вірність Україні.
Одного разу москалі прийшли до Абрамчуків, почали обшук. Ганна вирішила попередити хлопців про появу ворогів.
– Мати сильно плакала, просила мене лишитися вдома, – розповідала пані Ганна. – Та я мусила йти. Мала переночувати в дядька. А в нього дев’ятеро дітей. Тітка стала просити, аби я пішла. Мовляв, прийдуть москалі, то усіх знищать. На дорогу дала сала, хліба, і я вийшла з хати. Бачу, підводи з росіянами. Але лив дощ, вони мене не побачили. Тож я вернулась до дядька і сховалася в собачу буду. Коли вже була в лісі, дізналась, що пропав мій батько (його здав зрадник на псевдо Комарик). Прибігла додому, а там мене схопили радянські військові.
Ворогом народу визнали неповнолітню Ганю. Засудили до 10 років каторги в норильську і 5 років позбавлення громадянських прав. Побиту дівчину після страшних тортур етапували в харківську тюрму, а тоді – на урал, в новосибірськ. Дорогою люди помирали від голоду та холоду. Їхні тіла викидали з вагонів.
У норильску в тюрмі ув’язнені щодня копали котловани, за що отримували по 300 грамів хліба. Люди підняли норильське повстання. А Ганя й тут стала зв’язковою – шматки паперу з посланнями прив’язувала до каменя і перекидала в чоловічу зону.
– Під час повстання ми вивісили на воротах шматок матраца, на якому глиною написали: «Жити ми не хочемо, хочемо померти». Сказали: не будемо ні працювати, ні їсти. Чоловіча зона також бунтувала і спалила стіни, які нас розділяли. Тільки ми почали виходити з зони, як на нас поїхали танки, відкрили вогонь кулемети. Я отримала важке поранення. Перенесла дев’ять операцій, тричі мала зараження крові. Десять років відсиділа в сталінських тюрмах. Додому повернулась майже інвалідом. КДБ арештував мого чоловіка і відправив у табір. Мене ж із маленькою дитиною на руках і мамою пересилили в Дніпропетровську область. Там я рік працювала дояркою. Опісля мені допомогти повернутись на Волинь. Та все життя жила з клеймом «бандерівка».
Останні миті життя з Ганною Зеленою провела її товаришка Лідія Козуля:
– Переночувала з нею. Ганна вже не реагувала, але руку стиснула, відчувала. Вона померла в мене на очах. Неймовірна людина, палка патріотка. Вічна їй пам’ять! Відспівали її в храмі Святого апостола і євангеліста Іоана Богослова ПЦУ та похоронили на місцевому кладовищі.
Анна Бойко
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
