Іще в далекому 1999-му Аллі Лопаткіній довелося покинути рідну Івано-Франківщину й податися за океан. У США наша землячка створила не лише крутий бізнес, а й благодійний фонд для допомоги українцям. І у вересні 2023 року з рук Президента Зеленського отримала за підтримку України Хрест Івана Мазепи. Тож журналісти не оминули нагоди поспілкуватися з Аллою Лопаткіною.
Про це йдеться в газеті "Твій вибір".
– Що вас спонукало виїхати до Чикаго?
– Мені тоді було 20-ть, і я не хотіла їхати до США. Просто мої батьки виграли в лотерею Green Card – право на проживання у Сполучених Штатах. Я, як єдина дитина в сім’ї, мусила поїхати з ними. Планувала через пів року повернутися. Вже й мала зворотний квиток. Але врешті передумала. А обрали ми Чикаго, бо там було більше знайомих, які могли нам помогти.
– Їдучи до США, ви мали в Україні невеличкий бізнес. Із чого починали в Америці?
– Касиром у пекарні. Пізніше вступила до коледжу, щоб підтягнути англійську. Згодом почала працювати в банківських структурах. Але врешті зайнялася логістикою. Працювала консультантом і керівником у логістичних фірмах. Робота подобалася. Крім того, мій чоловік, який родом із Харківщини, працював водієм вантажівки. Англійську він знав погано, тому я поза своєю основною роботою мусила бути для нього і диспетчером, й організатором, і бухгалтером. І врешті чотири роки тому я пішла на ризик: викупила частину компанії, де працювала, за 200 тисяч доларів і… ризик себе виправдав.
– Розкажіть про свою фірму...
– Вона називається «Nortia Logistics». У штаті 120 працівників. Серед офісних, адміністративних працівників приблизно 60 відсотків – українці. Серед водіїв – 35 – 40 процентів. Другий рік поспіль фірма входить до рейтингу «50 компаній, які найшвидше зростають» у Чикаго. Наш оборот торік становив майже 56 мільйонів доларів. Тобто бізнес доволі прибутковий.
– Коли почали допомагати Україні?
– Із 2014-го підтримуємо бійців із реабілітацією, лікуванням, протезуванням. Допомагали сиротинцям, старшим самотнім людям, родинам із дітьми, які мають вади розвитку чи проблеми зі здоров?ям.
– Як ваш благодійний фонд нині помагає Україні?
– Після повномасштабного вторгнення фонд «Ukrainian Resistance Foundation» відправив до України 66 пожежних і швидких. Днями фура з нашого складу в Ковелі (Волинська обл.) поїхала з лікарняними ліжками й медичними матеріалами до госпіталю на Херсонщині. Купуємо для передової автівки, речі, які просять підрозділи й лікарні. Загалом фонд передав допомоги на десятки мільйонів доларів.
– Ви також відкрили «український простір Чикаго».
– Так, проєкт, започаткований під егідою українського консульства, почався з ідеї показати жителям США, що українські товари не тільки3 красиві, але й якісні, цікаві. Відгуки були надзвичайними. Також у просторі відбуваються різні події для української громади – від творчих вечорів до зустрічей українських бізнес-клубів.
– У січні і травні цього року ви приїжджали до України вперше після 23 років розлуки. Які відчуття від поїздки?
– Боялася, що я американізована і в Україні почуватимуся туристом. Але щойно я опинилася в Києві – відчула себе вдома. Деякі речі приємно здивували, як-от рівень диджиталізації – від безготівкових розрахунків у кафе до замовлення евакуатора прямо з мобільного телефону. Неприємно здивували будинки, пам?ятки архітектури, які в занедбаному стані.
– Ви зустрічаєтеся із сенаторами й конгресменами у США. Яке в них ставлення до України?
– Є величезна група підтримки як серед демократів, так і серед республіканців (хоча серед них трішки менша). Коли ми, як представники української громади, зустрічаємося з конгресменами, то питання піднімаємо різні: посилення санкцій, заборону російського урану для американських3 АЕС, проблему викрадення українських дітей росіянами. Під час останньої зустрічі з нами були представники сирійської та єврейської громад Чикаго, які підтримують Україну. Те, що росія робила в Сирії, вона потім зробила в Бахмуті, і ця біда зближує.
– А яке ставлення простих американців до війни в Україні?
– У перші 8 – 9 місяців великої війни російське лобі поширювало наратив: мовляв, росія – сильний суперник, і з нею треба миритися, а не воювати. Але тепер усе менше людей говорять про росію з повагою, вона десь на рівні з Північною Кореєю. Хоча спостерігається і певна втома суспільства від війни. За останні 6 – 9 місяців її обговорюють все менше і все більше починають прирівнювати до Сирії та Афганістану, де війна точиться постійно.
– Противники допомоги Україні постійно говорять про корупцію в нас. Доводилося про це чути?
– Так, доводилося. І цей наратив також просуває російське лобі. Мовляв, навіщо ви даєте Україні допомогу, все одно розкрадуть. Щоб цього не було, американський уряд сильно контролює свою допомогу. Але якщо Україна хоче й надалі її отримувати, то повинна бути відкрита до контролю і підзвітності.
– США дуже обережно надають Україні ракети, винищувачі – бояться поразки росії?
– Ні, бояться гуманітарної катастрофи в росії. Американське суспільство добре пам?ятає «ніжки Буша» і розуміє, що 140 мільйонів людей, які зараз гучно підтримують путіна, потім так само гучно вимагатимуть буханку хліба і пляшку горілки. І хтось це повинен3 буде надати. США розуміють, що, напевно, це будуть вони. Тому є такий страх.
– Ви давно в США, маєте успішний бізнес. Навіщо стільки сил, часу, грошей вкладаєте в Україну?
– Бо для мене важливо, щоб країна, де я народилася, виросла, яку я справді люблю, де могили моїх предків і досі стоїть будиночок моєї бабусі, не просто існувала, а була успішною. І мала місце у світовому суспільстві, на яке вона заслуговує. Щоб це не просто був апендикс росії, а саме та країна, яку ми хотіли бачити. І я розумію її потенціал. Я не могла просто дистанціюватися, закинути донат на «Повернись живим» і умити руки. Я буду робити більше, знаючи, що можу робити більше.
– І насамкінець: нині багато українців у чужих країнах і починають усе з нуля. Ви теж пройшли цей шлях. Які поради можете дати?
– Ставтеся з відкритим серцем до всього. Так, можливо, деякі речі зараз «не ваші» і здаються дивакуватими. Але ви до них також звикнете. Не бійтесь асимілюватися, ви ніколи не втратите свою українськість. Просто у вас3 буде досвід життя в іншому суспільстві, його треба прожити максимально. І не бійтеся мріяти. Коли ти відкритий світу – він допомагає.
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
