До наших журналістів поділитися своїм болем щодня приходять читачі. Більшість – старшого віку. Адже саме їм у нинішній час найважче.
Серед тих, кому накипіло на душі і несила мовчати, – Володимир Мельник.
Завітавши до редакції, пенсіонер не міг стримати емоції, розповідаючи про злидні, корупцію, безгосподарність влади. Тож хоча нині пану Володимиру вже 69 років, та він не втомлюється ходити в усі інстанції, щоб добиватися справедливості та порядку.
«42 роки відпахав, щоб жити на 3900 гривень»
– Раніше я жив у селі Звиняче Горохівського р-ну Волині. Потім переїхав до Луцька. В обласному центрі працював водієм. А на пенсію пішов із посади слюсаря-ремонтника котельного обладнання, – знайомить Володимир Степанович зі своїм минулим. – Робота була не проста. Мусив піднімати всякі «тяжесті». Від того в мене зрушилися хребці у спині, розвинувся остеохондроз. Так що чесною працею я «заробив» собі другу групу інвалідності.
2003 року Володимир Мельник вийшов на заслужений відпочинок.
– Але хіба то відпочинок із нашими пенсіями? – риторично запитує чоловік. – За 42 роки я в держави заслужив аж 3900 гривень. Із них кожного місяця близько тисячі гривень витрачаю на ліки (бо ще й маю цукровий діабет). Добре, що хоч таблетки від високого тиску отримую за програмою «Доступні ліки» (але й там треба трохи доплачувати з пенсії).
Щоб установити надгробок дитині – продав машину
Однак усі ті «старечі болячки», каже Володимир Мельник, не так болять, як несправедливість, із якою щодня стикаються пенсіонери.
– Пару років тому в мене захворіла дочка. Її, бідну, так залікували, що не витримали нирки. І моя дитина в 42 роки померла. Це був такий стрес і для нас, батьків, і для сватів, що досі болить згадувати. Але що поробиш?.. Похоронили ми Таню два роки тому. Зробили обід – усе, як положено. А через рік, у 2021-му, настав час поставити пам’ятник. Я туди-сюди – оказується, треба десь узяти 12 тисяч гривень. У сватів таких грошей нема, у мене – теж. Рішив продати свою машину, – з гіркотою згадує пенсіонер. – Якби-то я їздив на мерседесах, як наші керовники, то, може, і виручив би непогану суму. Але я, простий трудяга, мав тільки стареньку «Славуту». За 16 років звик до неї, як до рідної. Але що ж: хочу оставити по дочці хорошу пам’ять – мушу попрощатися зі своєю «Славутою». Продав машину за 10 тисяч гривень, доклав ще дві тисячі, які з пенсії назбирав, і так виконав перед своєю дитиною батьківський обов’язок.
Як вижити в місті з такими цінами на продукти?
Втім, коли, здавалося, можна видихнути з полегшенням, Володимира Мельника спіткало нове випробування:
– Пенсія в мене копійчана. Тому всі попередні роки я на свою однокімнатну квартиру отримував субсидію. Допомога в 1200 – 1300 гривень перекривала більшу частину витрат на оплату житлово-комунальних послуг. А в цьому опалювальному сезоні прийшла мені квитанція на 1700 гривень і всього 112 гривень субсидії. Що ж то таке?! Пішов до дівчат, які начисляють допомогу, а вони: «Ви продали автомобіль, отримали 10 000 гривень додаткового доходу. Тому розмір субсидії у вас зменшено». – «Але ж я ті гроші потратив дочці на пам’ятник!» – «Такою інформацією ми не володіємо. Які нам цифри прийшли, так ми й нарахували», – переповідає Володимир Степанович нещодавню розмову. – По-людськи вони би мали як зробити: перш ніж забирати субсидію – викликати людину, розпитати, яка в неї життєва ситуація, а тоді вже приймати рішення. Але наші проблеми нікого там «наверху» не хвилюють. І як мені тепер жити?! Маю пенсію 3900 гривень, із них 1700 маю заплатити за квартиру, ще тисячу потратити на лікарства, а ще за 1200 гривень жити весь місяць. І це при тому, що ні дачі, ні городу я не маю і мушу купляти все: картоплю, цибулю, хліб. Де, скажіть, на все те грошей набрати?
Звернувшись до редакції, Володимир Мельник сподівається, що голос народу почують ті, хто пише закони й постанови, і внесуть поправки, щоб у подальшому не виникало подібних ситуацій.
– Чиновники повинні задуматися, які безсердечні закони вони пишуть. А як їм усе одно до бід простого народу, то бажаю, щоб вони тратили свої доходи так само, як я, – ставили пам’ятники своїм дітям!!!
Уже прощаючись після невеселої розповіді, Володимир Мельник додає:
– Дивлюся я на все, що відбувається в Україні, і думаю: наша хвальона влада робить усе, аби ми, пенсіонери, якнайшвидше виздихали! Бо поки ти здоровий – то працюй на державу. Як старий і слабий – то вмирай, щоб менше грошей тратити на твою пенсію, субсидію та пільги.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
