Люди

У 67 років сільська бабуся стала блогеркою

У 67 років сільська бабуся стала блогеркою

Тетяна Іванівна Кузьмич із села Люб’язь, що на Волині, у свої 67 років стала відомою завдяки онуку. Тепер у селі її називають блогеркою,  а відео з її життя набирають від сотні тисяч і давіть до мільйона переглядів. І це при тому, що підкорювати мережу жінка почала всього кілька місяців тому.

Дуже любить газету «Твій вибір»

Коли Тетяна Кузьмич дізналася, у яку газету напишуть про неї статтю, дуже зраділа. Каже, «Твій вибір» передплачує і дуже любить. Бо газета ця і недорога, і дуже цікава. Читає там усе від А до Я.

Популярність самої Тетяни Кузьмич щодня росте у геометричній прогресії. Саме натуральністю бере свого глядача наша бабуся, адже всі її відео – про буденне сільське життя. Тут вона і готує традиційні українські страви, і збирає урожай, і садить на зиму часник та пасе корів. Одне слово, розповідає про сільське життя у всій його красі. Дивлячись ці відео, мимоволі згадуєш своє дитинство, бабусю у гарній барвистій хустині, її ніжну і глибоку усмішку, її спрацьовані й зморщені руки. Бабуся, яка ніколи не сидить без діла, – саме такою є наша головна героїня, яка, до речі, має свій нік Балавчиха.

– Чому саме Балавчиха і що означає ця назва? – запитую у Тетяни Кузьмич.

– Мене у селі всі так називають. Мого діда називали чомусь Балавка – він був дуже грамотний, знав багато молитов. Потім почали називати Балавчихою його доньку – мою маму. А потім і мене. То, коли онук Назар робив мою сторінку і спитав, як мене підписати, я так і сказала: «Балавчиха», – відповідає.

Блогерство не одразу припало бабці до душі. Якось вона попросила Назара, щоб сфотографував її кущ півоній, де було аж 79 бутонів. Відтоді онук почав її знімати на телефон. Спочатку робив це приховано. А коли бабуся його «розкусила», почала сердитися, не хотіла. А потім і звиклася. Чого не зробиш задля улюбленого онука?

Відео з мішком картоплі набрало понад мільйон переглядів!

Найпопулярнішим виявилося відео, де бабуся Тетяна хотіла закинути мішка з картоплею на плечі і віднести з клуні у льох. Воно набрало більше від мільйона переглядів! І робилося воно якраз тоді, коли жінка ще не знала, що її знімають. Нині ж її 17-річний особистий «оператор» Назар, який, до речі, ходить у 11 клас, чи не щовечора уголос читає бабусі коментарі від підписників. Тетяна Іванівна каже, всі люди пишуть тільки хороше, дякують їй. А своїх прихильників вона має не лише по всій Україні, а й за кордоном, приміром у Білорусі, Естонії.

А недавнє відео з коронною стравою Тетяни Кузьмич – домашній сир, топлений у печі з маслом, – набрало уже 600 тисяч переглядів!

– На днях я була у Любешові, зустріла одну знайому, а та мені каже: «О, Таня, то ти блогерка?» А я й не знаю, що то таке блогерка, якщо чесно. Тепер уже знаю! (сміється, – авт.). А потім вона каже: «А багато ти вже заробила грошей?»  Люди думають, що я гроші лопатою гребу, а я насправді не маю з тих відео ні копійки, – каже бабуся Таня.

Жінка родом із Дніпропетровщини. Коли їй виповнилося 6 років, родина повернулися у Люб’язь. Спочатку дуже бідували, хоч наша героїня і була єдиною донькою у батьків. Але згодом її мама розлучилася із чоловіком і вийшла заміж за вдівця з п’ятьма дітьми. Хоч і гамірно було, але жили всі дружно.

Навчалася наша героїня у Рожищенському зооветеринарному технікумі на ветеринара. Ці роки навчання вона називає найкращими у своєму житті. Каже, була дуже популярною студенткою, мала хорошу стипендію. І вірші складала, і в газету дописувала, і була ведучою усіх концертів. Навіть була начальницею штабу комсомольського прожектора. Перед нею відкривалися досить непогані перспективи, але дівчина повернулася у своє село і вийшла заміж за місцевого парубка. Пішла у невістки. З чоловіком нажили лише одного сина, хоч вона мріяла мати багато дітей. Але не вдавалося, дві вагітності закінчилися викиднями. Зате тепер має три онуки.

– Усі внуки – моя потіха. Ідуть зі школи – забігають перш до мене. Все мені розказують, а мені від того душа радіє, – каже.

Вишиває, ходить по ягоди, підпрацьовує ветеринаром

Чоловік Тетяни Кузьмич помер 5 років тому. Тримає бабуся Таня корову, свині, птаство, а онуки допомагають з господарством – сіно заготовляти, картоплю копати. Біля хати має город,  і поля 25 соток, де садить картоплю, ще на 20-ти – зернові. А влітку цьогоріч увесь місяць виходила в ліс по ягоди – вже якась копійчина до пенсії.

– Не шкодую, що вивчилася на ветеринара. Бо дуже любила тварин, люблю їх і зараз. Я була непоганим спеціалістом. Досі мене люди кличуть до худоби, як заслабне. Хто дасть за це якісь 50 гривень, хто й так, – розповідає Балавчиха.

Усе життя вона важко пропрацювала в колгоспі. Робота була за три кілометри від села, і щодня жінка долала цю дистанцію ногами. За працю заробила пенсію у три тисячі. Каже, і то добра пенсія, як для села. На своє здоров’я теж не скаржиться. «Аби не гірше», – наголошує.

Два роки тому пожежа сильно знищила майно бабусі Тані. Погоріли будівельні матеріали сина на нову хату, які він купував, а ще поросята, сіно, дрова, зерно. Відновитися допомогли односельці та інші небайдужі люди, які підтримували грошима. Нині син уже живе окремо – у новій хаті.

У кожну вільну хвилину жінка вишиває. Просто обожнює цю справу. Радіє, що ще бачить без окулярів. Зараз на підході сорочка онукові Назарові. Вишиває рушники і на продаж. Чимало подарувала їх у сільську церкву. А ще дуже любить квіти. Ними засіяний увесь її двір. Улітку там просто неймовірна краса. А ще книги любить – читає їх щодня. Також є «передовою» у селі – займається вирішенням різних питань, навіть церкву допомагала будувати.

А от нещодавно пані Тетяна разом із онуком розпочала вести і прямі ефіри, під час яких обоє відповідають на усі запитання підписників.

– Люди все питають, чому в мене акцент цікавий. Просто у селі більшість слів польських і білоруських – суржик такий, – додає вона.

Ще онук Назар хоче, аби його відома бабуся разом зі своїми подругами разом заспівали на камеру. Бо мріє таким чином відродити колишні українські пісні. Сам він теж має гарний голос, співає у церковному хорі.  

А мрія нашої колоритної Балавчихи – поїхати туди, де народилася, побачитися з рідним, які там живуть. Адже востаннє така можливість була років 30 тому. Але найбільша її мрія спільна, як і у всіх українців, – аби в країні нарешті настав мир.

Ірина Бура

 

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Волинь, луцьк, блогери, пенсіонери
В тему