Петро Демчук був простим хлопцем із поліського села Доросині. Рано втративши батька, ріс із мамою. Після школи навчався в будівельному училищі. За кмітливість і працьовитість швидко пішов кар’єрними сходинками. А закінчення політехнічного інституту відкрило хлопцеві шлях до високих посад: робота у Львівському міськвиконкомі та райвиконкомі Залізничного району, посада заступника директора на заводі.
Працюючи майже до 75 літ, Петро Демчук заробив і трикімнатну квартиру у центрі Львова, і машину та два добротні гаражі з оглядовою ямою, електрикою та іншими зручностями. А чого була варта двоповерхова дача на березі озера, що піді Львовом!
Після психлікарні чоловіка визнали недієздатним
Однак матеріальні статки не принесли чоловікові великого щастя. Спочатку важку хворобу діагностували в молодшого із синів, Юрія. Його довго лікували, провели складну операцію із заміни серцевого клапана. Втім незадовго Юрій помер.
Після цього – новий удар: рак діагностували у дружини, і майже два роки тому жінки не стало.
А далі й у самого Петра Микитовича почалися проблеми зі здоров’ям. Фізично чоловік виглядав добре: моложавий, бадьорий, усміхнений. Однак пам’ять почала підводити. Запитаєш у нього одне, а він розповідає зовсім інше, плутається в думках, забуває.
У такому стані Петро Демчук мав би перебувати під постійним наглядом чи рідних, чи медпрацівників. Але рідний син Володимир учинив інакше. Він помістив батька у психіатричну клініку. Це дало підстави визнати Петра Микитовича недієздатним. Таким чином син як єдиний близький родич отримав право розпоряджатися всім майном та грішми Петра Демчука. Але замість цілодобово опікуватися недієздатним батьком, Володимир привіз чоловіка в Доросині і лишив у будинку, де Петро Микитович народився, виріс і де майже 30 років ніхто не жив.
Ось так торік великий начальник зі Львова в 79 років опинився в хаті зі щурами, прогнилим дахом і дірявими дверима…
Померти від голоду не дали сусіди
Жителі Доросинів були шоковані: син кинув напризволяще рідного батька! Причому не пияка, не дебошира, а просто старого хворого чоловіка!
У ще більший ступор люди впали, коли дізналися: син не залишив батькові ні одягу, ні їжі, ні дров. Ба більше – забрав усі документи й банківську карточку для отримання пенсії! Фактично, залишив батька голим-босим – і, що називається, виживай, як хочеш…
Благо, люди в Доросинях проявили милосердя. Двоюрідна племінниця Петра Демчука, Леся Васевич, прибирала в старій хаті, постійно підгодовувала родича, віддала йому одяг свого покійного батька. А її чоловік мив та стриг Петра Микитовича.
Воду «начальникові зі Львова» носили сусіди, бо колодязь на його обійсті потребував чистки.
Голова Доросинівської громади Микола Касянчук пробував допомогти пенсіонерові. Зокрема – домогтися хворому чоловікові соціального працівника і виплати пенсій. Однак для цього потрібен паспорт Петра Дячука, а син Володя, скільки його не просили привезти батькові документи, все ігнорував (і ми здогадуємося, чому).
Коли авторка цієї статті відвідала Петра Микитовича (у вересні йому виповнилося 80-т), чоловік, як мала дитина, радів свіжій булці, солодкому йогурту, палці ковбаси. Такого, зізнався, в селі давно не їв, а купити в магазині – нема грошей.
Щоб не замерзнути в хаті, де з усіх щілин свище вітер, Петро Демчук цілодобово тримав увімкненим електрообігрівача (зі старою-то проводкою!). Куховарив на плиті, дрова в яку роздобув, дозволивши зрубати декілька дерев біля хати (і це при тому, що димоходів у хаті десятиліттями ніхто не чистив).
«Хоч би не сталося пожежі», – подумала тоді і вирішила достукатися до совісті сина Володі. Втім він не взяв трубки ні від мене, ні від родичів, які просили заплатити батькові за світло (боргів набігло на півтори тисячі гривень, і в будь-який момент старенького могли відключити від електропостачання).
Знайшли серед поля за декілька кілометрів від хати
За майже дев’ять місяців, скільки Петро Демчук жив у Доросинях, син лише вряди-годи телефонував, аби для годиться спитати: «Що там мій старий?»
Тож Новий рік Петро Микитович зустрів на самоті. Ніхто словом до нього не обізвався й на Святвечір. Благо, що хоч двоюрідна племінниця передала на Різдво поїсти.
Журналістка Наталка Слюсар намагалася з допомогою правоохоронців добитися від сина Володі догляду за недієздатним батьком. У відділенні поліцейської діяльності міста Рожище Луцького райуправління поліції на запит журналістки підтвердили факт неналежного догляду за Петром Демчуком. Зібрані матеріла волинські правоохоронці передали колегам у Львові. А ті вже мали втрутитися в ситуацію і вжити заходів впливу на Володимира Демчука. Проте…
На другий день Різдва Петро Демчук із самого ранку вийшов із хати. Сусіди бачили, що чоловік прямував кудись сільською вулицею. Однак ні в обід, ні над вечір пенсіонер не повернувся додому.
Спершу його кинулися шукати родичі й сусіди. Далі підключилися односельці та правоохоронці. Не було серед них тільки сина. На дзвінок «Володю, твого батька нема» чоловік не знайшов нічого кращого, як дати команду: «Пропав старий? Ну, то шукайте».
І «старого» знайшли. Присипаний снігом, він лежав посеред поля. Мертвий. Усього за декілька кілометрів від хати.
Вочевидь, через проблеми з пам’яттю пенсіонер не міг знайти дороги до дому. А що його виявили через три дні після зникнення, то ми й не дізнаємося, чи Петро Микитович утомився та вдень ліг на холодну землю перепочити, чи ніч його застала в полі і пенсіонер уже не мав шансу на порятунок.
Чужі люди завезли тіло старенького в морг. І аж наступного дня після цього приїхав зі Львова син – похоронити батька. Та чи поставить хто свічку на 40 днів – не відомо…
…Усе життя Петро Демчук працював, старався, добивався. За мірками села, був справжнім багатієм. Чого варта квартира в центрі Львова або двоповерховий будинок на березі озера. Тож чи міг колись начальник зі Львівського міськвиконкому подумати, що віку доживатиме по сусідству зі щурами, а помре серед поля?
Не кожен господар вижене з дому старого пса, щоб «той швидше здох». А от до батьків діти ставляться часом і гірше…
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
