Цей чоловік мав узбецьке коріння, але понад усе любив Україну. Тож коли в листопаді 2013-го розпочалася Революція гідності, саме Рустам Хамраєв був серед перших, хто з Луцька поїхав до Києва на Майдан. Після поранення на Майдані, не пролікувавшись до кінця, в березні 2014 року знову повернувся до Київа, щоб допомагати постраждалим під час Революції гідності і сім’ям загиблих. А потім прямо з Майдану пішов добровольцем у лави «Айдару». Родині не сказав про своє рішення ні слова: не хотів зайвий раз хвилювати маму з татом, сина, сестру.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
29 листопада Рустамові Хамраєву могло би виповнитися 46… Могло, якби не кулеметна черга, якою ворог «прошив» айдарівця в бою під Металістом Луганської області…
17 червня 2014-го загін, до складу якого входив Рустам, вирушив на допомогу ще одній групі «Айдару». Проте, замість визволити з полону побратимів, бійці самі потрапили в засідку ворога. Часу для роздумів не було. І Рустам прийняв рішення взяти удар на себе, тим самим урятувавши життя десяткам товаришів.
– Якраз тоді я подзвонив до сина, – згадує батько Шонійоз. – На запитання «Як справи, синку?» він запевнив: «Усе добре». В ті миті я вловив характерні для перестрілки звуки. Тож Рустам обірвав розмову: «Мені пора. Я всіх вас люблю. Дуже сильно люблю…»
Берці небіжчику мав передати… померлий побратим
…Скільки міг, Рустам своїм автоматом стримував ворога, озброєного до зубів… Понівечене тіло Героя ще два дні після бою лежало просто неба. Рустама розстріляли з крупнокаліберного кулемета. Впритул. Розтрощивши голову й частину тулуба. Увесь цей час рідні телефонували в надії почути голос бійця. А Рустам, ніби передчуваючи свою загибель, незадовго до бою записав у телефон мелодію «Боже Великий Єдиний! Нам Україну храни». А ще на Майдані дзвінком на вхідний обрав Гімн України. Тож усі два дні, доки телефонували рідні, над тілом бійця линуло: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…»
Сьогодні, згадуючи минуле, Шонійоз Хамраєв каже: ще коли син був живий і ніщо не віщувало про початок АТО, він, батько, вже отримував тривожні попередження.
– Мені приходили і нехороші сни, і віщі, в яких Рустам був у військовій формі. Деякі зі сновидінь були такі моторошні, що я про них нікому не розповідав: ні дружині, ані дочці Риті. Після одного з таких видінь я прийняв рішення таємно від родини поїхати до Рустама на передову (він тоді вже воював у складі «Айдару»). Думав, як буду поруч – убережу свою дитину. Щоб швидше дістатися до населеного пункту Половинкіне, де базувався «Айдар», я в навігаторі свого автомобіля проклав маршрут від Луцька до Щастя. Але захистити сина не встиг… Тільки маршрут так і залишився на навігаторі, – згадує батько. – А вже після загибелі Рустам наснився мені і каже: «У мене були хороші м’які берці. Але я їх віддав хлопчині з нашого батальйону, бо він не мав у що взутися. Тепер от маю тверді. Вони муляють ноги. То ви, пап, передайте мені берці». Я у відповідь: «Добре. Але що їх – «Новою поштою» відправити?» – «Ні, – каже Рустам. – До нас збирається приїхати хлопець із Луцька. Ось через нього і передайте». Пройшло пару днів після цього сну – і в Луцьку похорон: помирає після хвороби побратим Рустама…
Героя-земляка тепер увіковічнили на полотні
…Ще у серпні 2014-го Рустам Хамраєв став першим лучанином, удостоєним ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). У грудні 2015-го йму відкрили меморіальну дошку у Луцькій школі № 9, де навчався герой-доброволець. 14 жовтня 2021 року Указом Президента України № 536/2021 Рустаму Хамраєву присвоено звання Герой України (посмертно).
– Але не менше, ніж цю високу нагороду, ми цінуємо і звання «Народний Герой України», яким нашого сина удостоїли 21серпня 2021 року. Бо це найвища нагорода від українського народу, якому вірно і самовіддано служив Рустам, – додає Шонійоз Хамраєв. – Коли це рішення було прийняте, але ми про нього ще нічого не знали, мені приснився Рустам. Він частенько приходить уві сні: чи до якоїсь події, чи коли хтось із родини хворіє, снився він і на день народження мами. А тієї серпневої ночі бачу – дуже висока цегляна стіна, як фортеця чи оборонний мур. На стіні – декілька стволів зброї, і Рустам у військовій формі стоїть на стіні – ви-и-исоко так наді мною. Стали розмовляти. Кажу: «Синку, що – будемо так розмовляти? Прошу тебе – спустися. Бо мені незручно голову піднімати». А він глянув на мене, став підійматися ще вище і… розчинився в білому тумані. Я: «Синку, куди ти?!» Прокинувся. «Нащо ж, – думаю, – перервав розмову. Так би довше побалакали, і я дружині переповів би сон». А через декілька годин дзвінок: «Доброго дня. Прийнято рішення присвоїти Вашому синові звання «Народний Герой України». І подякували нам із дружиною, що виховали таку дитину.
А ще наш земляк увіковічений у картині, написаній відомим художником Артуром Орльоновим до 30-річчя Незалежності України, «Становлення Нації». На полотні автор зобразив 30 наших героїв та героїнь, які в нинішній час віддали своє життя за Україну. Поруч із генерал-майором Сергієм Кульчицьким, оперним співаком Василем Сліпаком, американцем Марком Паславським зображений і наш земляк Рустам Хамраєв. Він не прагнув ні слави, ні визнання, але заради нас, українців, віддав своє життя…
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
