Люди

19-річну вчительку розстріляли за… любов до України. Частина ІІ

19-річну вчительку розстріляли за… любов до України. Частина ІІ

Колківська республіка – феноменальне явище в історії боротьби за українську незалежність. Адже цю маленьку незалежну державу в травні 1943-го сформували на Волині в той час, коли Україна була під окупацією нацистів.

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір". 

Та це не завадило бійцям УПА розчистити від гітлерівців територію довкола волинського містечка Колки і на 2500 квадратних кілометрах проголосити свою незалежну державу. Державу, яка мала власні армію, Службу безпеки, систему освіти й охорони здоров’я, україномовну православну церкву, друкарню, театральний гурток.

Аби знищити Колківську республіку, нацисти вісім разів ішли в наступ. Найпотужнішу атаку вони влаштували наприкінці жовтня 1943 року. Практично підготовлені та ідейно вишколені бійці УПА давали гідну відсіч гітлерівцям, навіть протистояли танкам. Тож, аби перемогти маленьку, але горду Колківську державу, німцям довелося застосувати авіацію.

Потужні артилерійські обстріли та авіаудари не йшли в жодне порівняння зі стрілецькою зброєю УПА. Тому 1 листопада 1943-го Колківську республіку охопило вогнем. Під час запеклих боїв загинули сотні повстанців і мирних жителів. Колківчанам довелося відступити в довколишні ліси.

 

Наймолодшому з обвинувачених було всього 17-ть

Але на цьому розправа над повстанцями не закінчилася. Через три місяці після знищення нацистами Колківської республіки на Волинь прийшла Червона армія. Вона діяла за методами типового окупанта – знищувала всіх і все, що було пов’язано з боротьбою України за незалежність.

– Бійці УПА, які переховувалися в лісах на Поліссі, продовжували чинити опір більшовикам, у тому числі червоним партизанам, до складу яких великою мірою входили працівники НКВС, – розповідає головна спеціалістка Західного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, кандидатка історичних наук Леся Бондарук.

Самих поставців більшовики або вбивали, або катували, щоб отримати якнайбільше інформації про мережу УПА. Усіх місцевих жителів, які були чи родичами повстанців, чи прихильниками, вивозили на каторгу. Щотижня тисячі людей поїздами відправляли «до білих ведмедів».

– Представники НКВС ходили по хатах. Розпитували, хто чим займався в період діяльності Колківської республіки. Хтось із селян давав інформацію, щоб не вивезли до Сибіру його та рідних. Хтось із донощиків спокушався на іншу винагороду, – провадить Леся Бондарук.

І ось так, за результатами доносів та роботи стікачів, на лаві підсудних опинилися 19 молодих людей, яких звинуватили в причетності до діяльності Колківської республіки. Наймолодшому з обвинувачених було всього 17-ть, найстаршому – 36-ть.

 

Гордість не дозволила просити пощади

До Луцької тюрми їх усіх привезли, назвавши «пособніками фашистов». Аби затримані підписалися під усіма звинуваченнями, що їх висунуло НКВС, червоні кати влаштовували страшні тортури. Витримати це могли не всі. Частина намагалася себе виправдати, казала, що вони не хотіли йти в УПА, але їх, мовляв, змусили.

Але жодного слова виправдання чи благання не почули більшовики від 19-річної вчительки Галини Рейкіної, яка була станичною ОУН. Тож у вироку її охарактеризували як «найактивнішого керівника українсько-німецької націоналістичної організації».

– Галю просили: «Дитино, не розповідай, що ти говорила під час своїх виступів перед молоддю. Не зізнавайся, що ти була членом ОУН. Не кажи цього – і ти спасеш своє життя!» – зібрав спогади очевидців краєзнавець, викладач Колківського ліцею Святослав Рейкін. – Але на ці слова 19-річна дівчина сказала: «Зрадити Україну – це все одно що зрадити свою матір».

Із 19-тьох обвинувачених за цією кримінальною справою шістьох присудили до смертної кари. Серед тих, кого 1 грудня 1944-го повели до розстрілу, була 19-річна Галина. Куля вбивці поцілила в дівчину на території Луцької тюрми…

…Там, де колись були розстріляні борці за незалежність України, нині чоловічий монастир. Про злочини московських окупантів тут нагадує лише чорна мармурова дошка із прізвищами та іменами загиблих. Тож, буваючи попід стінами Луцького замку, не забудьте вклонитися тим, хто заради нас, майбутніх поколінь, віддав своє найдорожче…

У статті використані матеріали фільму Волинської РД НСТУ «Справа дев’ятнадцятьох. Українське підпілля на Волині».

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
В тему