Люди

Яблуко Симиренка: хто вбив усесвітньо відомих селекціонерів?

Яблуко Симиренка: хто вбив усесвітньо відомих селекціонерів?

Певно, ви не раз смакували ароматним яблуком Симиренка. І теж, мабуть, знаєте, що цей сорт плодів винайшов український селекціонер Лев Симиренко.

Проте в підручниках радянської доби ви нізащо не знайдете правди про долю видатного вченого та його сім’ї. А доля ця направду вражає! І не лише трагізмом усіх членів сім’ї, а й розумінням того, наскільки небезпечно бути українцем, коли живеш в імперії: чи то в царській Росії чи в Радянському Союзі.

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір". 

 

Серед снігів вирощував ананаси

Винахідника сорту Симиренка, Левка Платоновича Симиренка, влада царської Росії як тільки не карала. І запроторювала до камери-одиночки, і садила до тюрми, і висилала на каторгу «до білих ведмедів». А все це – через непохитне прагнення вченого домогтися волі для України та її народу.

Втім професор свідомо йшов проти системи. І навіть перебуваючи на каторзі, демонстрував свої знання та хист. Так, на каторзі в Сибіру Лев Платонович почав вирощувати покривні карликові сади. А на замовлення тамтешнього багатія у Красноярську (там узимку буває до мінус 50, а середня річна температура – всього +1) Лев Симиренко створив оранжерею, де вирощував ананаси, виноград та орхідеї.

 

Убивство замовили чекісти

Із поверненням Симиренка (в той час уже одруженого) на рідну Черкащину і з приходом до влади більшовиків життя видатного вченого не стало, на жаль, кращим. Навпаки. 1919-го більшовики влаштували чистку в рядах української інтелігенції. Внаслідок цього в Києві за загадкових обставин загинули двоє молодших братів Левка Платоновича. А напередодні Різдва 1920-го не стало і самого селекціонера.

Як свідчать історичні джерела, того січневого вечора 65-річний Лев Симиренко був у своєму домі в с. Маліїв Черкаської області. Будинок стояв на хуторі. Поруч – найкращий у Європі (!) колекційний сад і школа садівництва. Лев Платонович почув стукіт у вікно. Всім рідним він забороняв навіть підходити в темну пору до вікон. Але то було незадовго до Святвечора. Тож, можливо, тому глава сімейства втратив пильність. Зазирнув до вікна перевірити, хто завітав у гості. «Козаки просять меду», – почув і, щойно нахилившись, отримав… кулю. Кров хлинула з передпліччя. Дружина, яка була в домі, розгубилася. Доки покликали місцевого фельдшера, доки той прийшов, Лев Симиренко стік кров’ю і повернути його до життя було неможливо.

У селі було відомо, хто вчинив убивство всесвітньо відомого вченого. Але більшовицька влада й не думала затримувати злочинців. Ба більше – вона націоналізувала (а прямо кажучи – відібрала) хутір, де мешкали Симиренки, а також унікальний для всієї Європи сад. Аби з історичного контексту вирвати ім’я «українського буржуазного націоналіста», більшовики знищили його багатющу бібліотеку Симиренків, документи, особисті записи. І це стало ще одним доказом того, що вбивство науковця було заздалегідь спланованим, а замовниками злочину були чекісти (до слова, російські джерела навіть нині стверджують, нібито український науковець «загинув за нез’ясованих обставин»).

 

Потрапив під більшовицьку чистку

Утім чистка більшовиками української еліти на цьому не закінчилася. Оскільки справу Симиренка продовжив його син – 28-річний Володимир (теж талановитий учений, професор, організатор і директор першого в Союзі Українського науково-дослідного інституту південних плодових та ягідних культур), то зовсім скоро чекісти взялися і за наймолодшого з династії селекціонерів.

Тривалий час між Володимиром Симиренком і російським Мічуріним тривало негласне протистояння. Радянська влада, звісно, возвеличувала представника «титульної нації». І всесвітнє визнання вченого-українця (а саме таку національну приналежність вписав у паспорті Володимир) була для совєтів поперек горла. Тож, коли чекісти отримали на молодого професора анонімку (а може, вона була написана якраз під їхню диктовку?), то тут же приступили до «розслідування».

1933-го вони вперше заарештували Володимира, звинувативши у членстві в «антирадянській шкідницькій організації», яка нібито мала на меті підняти бунт куркулів та скинути більшовиків.

Доки тривало слідство, Симиренко-молодший 11 місяців перебував у камері смертників. Але найвищу міру покарання Володимиру замінили на виправно-трудову колонію.

 

Смертна кара за абсурдними звинуваченнями

Тюремний строк науковець відбував на Херсонщині. За «сумлінну роботу на розвиток країни рад» і «бездоганну дисципліну» вчений через чотири роки вийшов на волю. Проте вже через рік його – людину зі світовим ім’ям – знову заарештували. Цього разу звинуватили у шпіонажі: мовляв, учений «зливав» секретну інформацію своєму співробітникові з Українського науково-дослідного інституту, а той співробітник буцімто працював на іноземну розвідку.

У докір Симиренку радянська влада ставила також контрреволюційну діяльність, зокрема відсутність співпраці з Мічуріним та гостру критику діяльності «передового радянського селекціонера».

Усі звинувачення, що їх в 11 томах зібрали слідчі НКВС, сьогодні видаються абсурдними й такими, що суперечать здоровому глузду. Утім після тривалого перебування в слідчому ізоляторі (а чекісти були ще тими «віртуозами» катувань) Володимир Симиренко визнав усі звинувачення на свою адресу, про що власноруч поставив підпис. Тобто між тортурами і смертю професор, якому було всього 47 років, вибрав друге. І восени 1938-го Володимира розстріляли. У Курську, де вирок було приведено в дію, вочевидь, і покоїться тіло українського науковця. І лише зі здобуттям Україною незалежності капсулу із землею, взяту на Курщині, було доставлено в с. Маліїв та проведено символічне поховання.

 

Через голод дружина жебракувала

Але й на розстрілі Володимира Симиренка не закінчилися поневіряння тих, хто мав і честь, і нещастя носити це відоме прізвище. Щоб урятувати себе та дітей від переслідувань та арештів, дружина Володимира, Марія, разом із двома малолітніми дітьми тривалий час переховувалася в українських селах. Без грошей і в цілковитому страхові вона пішки дісталася Західної Європи. Від голоду рятувалася жебракуванням. І тільки всесвітня слава чоловіка та свекра допомогла Симиренкам вижити.

Спочатку діти здобули в Західній Європі хорошу освіту. Син Олекса згодом емігрував до Канади, де став доктором наук, професором трьох найбільш престижних університетів країни.

Дочка Тетяна, якій у час розстрілу батька було всього 12 років, усе життя плекала любов до тата й шану до його праці. Попри всі поневіряння, дочка зберегла листи батька. У Канаді Тетяна Симиренко-Торп працювала в уряді, була експертом з економічних питань у Міністерстві зовнішньоекономічних зв’язків і не раз у складі офіційної делегації відвідувала Україну.

 

Розстріляли за злочин, якого не існувало

У часи хрущовської відлиги чесне ім’я Симиренків було відновлене. Слідча комісія визнала, що кримінальна справа проти українського селекціонера була шита білими нитками і чекісти не мали жодних вагомих доказів, які би дали підставу засудити професора до найвищої міри покарання. Проте навіть після реабілітації ім’я всесвітньо відомої династії науковців совєти, як могли, піддавали забуттю. Навіть сорт яблук перейменували на Зеленку Вуда. Тож, укотре взявши до рук ароматне зелене яблучко, згадайте добрим словом людей, які своїм талантом на весь світ прославили не лише своє прізвище, а й усю Україну.

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: смерть, історія
В тему