Люди

Андрій Боровик: «Ніколи не соромлюся одягнути білий пояс»

Андрій Боровик: «Ніколи не соромлюся одягнути білий пояс»

– Андрію Володимировичу, Ваш професійний шлях не завжди був прямим, часом доводилося кардинально його змінювати. А в дитинстві ким Ви мріяли стати?

– Мріяв бути правоохоронцем, розслідувати кримінальні провадження. Батьки пропонували після школи поїхати, як і моя сестра, навчатися та працювати в Лондоні. Але я бачив своє майбутнє в Україні.

– Якими зі знань, отриманими ще в юності, користуєтеся до сьогодні?

– Ще коли я професійно займався карате й кікбоксингом, завжди дотримувався правила: «Ніколи не соромно одягти білий пояс». Це означає, що вчитися ніколи не пізно. У дорослому житті на практиці я переконався в дієвості цього правила. І після роботи в органах прокуратури не посоромився «вдягти білий пояс» – прийти простим викладачем, аби за чотири роки вирости до професора й декана юридичного факультету МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука.

– Пам’ятаєте свою першу пару як викладача?

– Пам’ятаю, але хвилювань (якщо ви про це) в мене не було. За десять років роботи у прокуратурі я провів стільки нарад, брав участь у стількох резонансних розслідуваннях і мав справу з такими небезпечними злочинцями, що спілкування зі студентами було мені в радість.

– Чи швидко вдалося налагодити діалог зі студентами?

– Вважаю, що так. По-перше, сам по собі я людина комунікабельна. По-друге, мені подобаються креативність, розвиток, реалізація нових ідей. По-третє, я переконаний, що навчання не повинно обмежуватися стінами аудиторії. У нас на факультеті започатковано низку практичних занять із кримінального процесу, криміналістики, складання процесуальних документів далеко поза межами навчальних аудиторій. Студенти спільно із прокурорами, слідчими, детективами НАБУ та суддями виїжджають на імпровізоване місце злочину і буквально по «соломинках» розбирають конкретні ситуації при вчиненні кримінальних правопорушень. Щомісяця ми зі студентами випускаємо стінгазету «ЮрФак-інфо» та організовуємо спортивні змагання. Я живу університетом, студенти це  бачать і, впевнений, теж мене цінують.

Якщо порівняти роботу викладача і прокурора, які плюси відзначили б у кожній зі сфер?

– В університеті я чотири роки, деканом факультету – рік. Але за цей короткий строк я зумів не лише стати професором, а й вивести юридичний факультет на одне із перших місць в університетському рейтингу. Це свідчить про те, що робота зі студентами мені до душі.

В органах прокуратури я пройшов усі кар’єрні щаблі: від помічника прокурора до заступника прокурора Рівненської області. За цей час був нагороджений майже 20 орденами та медалями, отримав класний чин старшого радника юстиції (відповідає званню полковника), брав участь у розслідуванні численних резонансних кримінальних проваджень. Тому плюс цієї роботи в тому, що вона мені дуже подобалася.

– Але й без ризиків не обходилося?

– Я не хочу розголошувати всю інформацію. Хоча так: за час роботи в органах прокуратури дійсно були ситуації із загрозою для життя. Згадую, під час одного затримання працівника спецпідрозділу за отримання неправомірної вигоди мене, процесуального прокурора та декількох працівників спецпідрозділу «А» СБУ України оточило близько 50 озброєних спецназівців, які хотіли не допустити затримання свого командира… І лише комунікабельність тоді врятувала усіх від «першого пострілу», який точно призвів би до неприпустимих наслідків. Були і стрілянина, і кидання гранати у приміщення, де я перебував (на щастя, постраждав лише фасад прокуратури, і всі лишилися живі). Ну, але на те й вона робота прокурора.

– Які із розслідуваних Вами справ вважаєте найбільш резонансними?

– Резонансних справ, про які писали на перших шпальтах газет, було багато. Як-от – «Один із керівників обласної ради зґвалтував дівчинку з інвалідністю, ще й заразивши її при цьому венеричною хворобою». П’ять прокурорів відмовилися підтримувати державне обвинувачення – побоялися тиску, врахували політичну ситуацію. А я, хоч і був молодим, не побоявся: встановив свідків справи, зібрав достатню доказову базу і домігся того, що злочинець отримав покарання у вигляді реального позбавлення волі. Також масштабною була, мабуть, справа із затримання учасників міжнародного наркоугруповання, яке нам вдалося викрити спільно з колегами у Вірменії.

Вочевидь, Вам досі кортить затримувати злочинців, займатися слідчими діями. Чому, якщо не секрет, Вас «попросили» з прокуратури, звинувативши в «бурштинових схемах»?

– Думаю, першопричина – мій прямолінійний характер і невміння під когось прогинатися. Як я кажу, «мене й бульдозером не зламаєш».

Звільнити мене з посади хотів ще генпрокурор часів Януковича Пшонка. Хотів, бо я заступився за свого керівника, прокурора області. Тоді від звільнення мене врятувала лише фраза одного зі столичних колег, який зауважив Пшонці: «Але ж коли ви підете і Боровика про вас запитають, він теж нічого поганого не відповість».

2016-го прокуратуру очолив Юрій Луценко, який фактично і почав розвалювати один із найсильніших правоохоронних органів держави. Спершу столичні колеги приписали собі затримання понад чотирьох із половиною тонн бурштину на декілька мільйонів гривень, який фактично затримали колеги з Рівненщини. А потім, після одного із резонансних затримань правоохоронців, які були замішані в схемах незаконного видобутку бурштину, мені надійшов наказ їх відпустити. Я відмовився. Отримав попередження. Потім погрози. А потім опинився в СІЗО, яке офіційно закрито у 2003 році, та ще й у камері з довічно засудженим. Не знаю, чи варто про це говорити, але мене точно не хотіли бачити живим, а тим більше – допустити до спілкування з пресою. І тільки моє колишнє захоплення єдиноборствами допомогло вижити…

– … а потім стати професором юриспруденції.

Насправді викладанням я почав займатися, ще працюючи в органах прокуратури. Коли вийшов із СІЗО, отримав багато пропозицій: займатися бізнесом, стати адвокатом чи навіть відкрити свою юридичну контору. Але я як був у душі слідчим, так ним і лишився. Тому замість захищати злочинців я захистив свою наукову роботу і, обравши напрям кримінального права, став свій досвід передавати майбутнім юристам. Не дарма девіз нашого факультету: «Вчись добре захищати справедливість!».

– Які у Вас зараз здобутки в науці?

Я є кандидатом юридичних наук, професором, Почесним професором Akademie HUSPOL (Чехія), Почесним професором European Institute of Further Education (Словацька Республіка), Почесним професором Донецького університету економіки та права (Україна).

Крім того, мене обрано академіком Академії адміністративно-правових наук, академіком Міжнародної кадрової академії, член-кореспондентом Академії економічних наук України.

– Нині у Вас близько 300 публікацій, зокрема – і про корупцію в Україні та за кордоном. Що, на Вашу думку, провокує до її існування?

– Провокують умови. Яку би країну ми не взяли, там є люди, що думають, як би менше заплатити податків і більше отримати прибутків. Навіть узяти Луцьк. Щодня тут відбуваються тисячі корупційних дій: там заплатили гроші за липовий сертифікат із вакцинації, там принесли подяку лікареві, там дали неправомірну вигоду, щоб не платити штраф за перевищення швидкості чи щоб дитину не забрали в армію.

– А як цьому протидіяти та чи реально викорінити?

– У світі є лише одна країна, де останній злочин був скоєний два роки тому, – Ліхтенштейн. У всіх інших країнах злочини, в тому числі корупційні, є і будуть. Викорінити їх більш жорстким покаранням нереально. Як приклад – Китай: після запровадження там смертної кари за хабарництво рівень корупції збільшився на 26 відсотків.

Тож, на моє переконання, мінімізувати рівень корупції можна, внісши зміни до відповідних законів. Але робити це мають кваліфіковані юристи, а не люди, далекі до юриспруденції. От тільки чи зацікавлені в тому уповноважені органи – це вже інше питання.

– А якщо проаналізувати нашу систему освіти, чи варто було б щось змінювати в ній?

– Якщо брати юридичну освіту, то її чомусь роблять недосяжною: мінімальний прохідний бал ЗНО для вступу на юрфак – 140, в той час як на пед- чи журфак – лише 100. Я вважаю це неправомірним, що порушує право абітурієнта здобути фах, який йому до вподоби. Так само я вважаю неправильним нововведення, яке хочуть запровадити найближчим часом, – відміну заочного навчання на юридичних факультетах. Особисто я проти подібних змін.

Проте загалом Україна має доволі хорошу систему освіти. І я вірю, що з часом вона стане ще кращою.

– Перша неділя жовтня – День працівників освіти…

– …а восьмого жовтня – День юриста.

Авжеж. Що побажаєте колегам обох напрямків?

– Колегам-юристам бажаю завжди дотримуватися закону. А колегам-викладачам – любити дітей.

Спілкувалася Оксана Бубенщикова

Книга, що вразила

Мене нічим не вразиш

Яку історичну постать вважаєте взірцем?

Вінстон Черчіль

Гроші для мене – це…

…лише засіб для життя

Хто для Вас головний учитель?

Мій викладач кримінального права – доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Олександр Колб

Життєве кредо

Хто зрадить раз, той зрадить вдруге

Охарактеризуйте себе одним реченням

Справедливий

Щоб бути хорошим викладачем, треба…

…багато читати

Що допомагає знайти вихід зі складної ситуації?

Логіка

Найбільша моя цінність – …

…моя сім’я

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Україна, освіта, Люди, освіта
В тему

Останні матеріали