Люди

Здолала тиф і туберкульоз, пережила голод і стала жінкою-легендою

Здолала тиф і туберкульоз, пережила голод і стала жінкою-легендою

Людині часто доводиться вирішувати: яку життєву дорогу вона має обрати, аби не помилитися та достойно її пройти. Відповісти на це питання завжди складно. Ти намагаєшся знайти пораду в друзів та родичів, покладаєшся на випадок або чийсь досвід.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Сьогодні хотілося б розповісти саме про таку неординарну людину, яка не помилилася у своєму виборі. Це Олександра Павлівна Кондратович, уродженка села Кримне Камінь-Каширського району Волині. Вона ще з раннього дитинства пізнала гіркоту життєвих випробувань. Як вона згадує, восьмирічною стала свідком, як червоні партизани палили її рідну вулицю Діброву. Уміло й брутально: підпаливши хату, виривали палаючі снопки соломи зі стріхи та несли до господарських приміщень (хлівів, клунь, повіток), що миттєво спалахували, і залишали на подвір’ї озброєного партизана, який пильно стеріг, аби господарі чогось не погасили. І в це рукотворне пекло забігає сусідський хлопчик Юрко Мацик та мчить на город.

«Стой!» – кричить палій. Але малий не чує і продовжує біг. Автоматна черга – і хлопча, розкинувши руки, падає обличчям у сніг. «Та він же дитина!» – вигукує крізь сльози мати. «А мне какая разница? Сказано стоять – значит, стой, сволочь! Мне ведь человека убить – всё равно что муху».

Ота вогняна стихія, смерть Юрка ще довго стояли перед очима Олександри Кондратович і примушували серденько калатати.

Через день нова банда червоних нещадно пограбувала людей та забрала останнє, що ще залишилось на плечах погорільців. Довелося перебратися в сусіднє село до родичів. Напровесні батько вирішив лісом дістатися на рідне обійстя і… не повернувся. Односельці знайшли його з відрубаною головою. То була помста емдебістів. За два роки помирає брат Сергій. Хворе серце матусі ледве долає ті тяжкі випробування долі, і восьмирічна дівчинка починає розуміти, які загрози чатують на неньку. Тож не дозволяє собі жодного непослуху, намагається допомагати.

Три роки поспіль без будь-якої підміни випасає корів. Відмінно вчиться. А бачачи, як мама радіє її успіхам, ще більше старається, долаючи нові незгоди: під час навчання в другому класі перенесла черевний тиф, у шостому – здолала туберкульоз легенів. Повернувшись 1947 року до рідного села без будь-яких харчових запасів, родина тяжко голодувала. Але вистояли. Вочевидь, Бог беріг життя дівчинки для якоїсь вищої мети. Вона відмінно закінчила семирічку, при цьому перечитавши всі книги шкільної та сільської бібліотек. Не здала своїх позицій, навчаючись у Камінь-Каширському педагогічному училищі, яке з відзнакою закінчила в 1955 році.

Трудову діяльність розпочала в Горностаївському райкомі комсомолу на Херсонщині. З 1957 року працює в Качинській семирічній школі та сповна віддається своєму вчительському покликанню. Водночас у неповні двадцять бере на утримання стареньку маму. Її люблять учні, поважають батьки. При цьому чимало сил та енергії віддає учнівській художній самодіяльності, керує хоровими колективами школярів та сільської молоді, організовує самодіяльний драматичний театр. А щоб молодь змогла здобути середню освіту в рідному селі, відкриває 9-ий клас Ковельської вечірньої школи. І все це поєднуватиме з відмінним навчанням (заочно) в Одеському ДУ. Працюватиме в Нуйнівській СШ, заступником директора Ворокомлівської десятирічки. 12 років віддасть роботі в методичному кабінеті райвно. І кожен її крок позначатиметься наполегливістю, успіхами і новаторством.

Отримавши під своє керівництво найпроблемніші в школі класи, виводить їх у число найкращих. 12 років пані Олександра завідуватиме методичним кабінетом Камінь-Каширського райвно. За 12 років її копіткої праці лише шляхом заочного навчання здобули вищу педагогічну освіту понад 700 осіб. Досвід роботи з молодими освітянами вивчався республіканським і всесоюзним галузевими міністерствами. Успішно керує районним відділенням Педтовариства України. Її обирають делегатом VI і VII його з’їздів. А ще кожну вільну хвилину віддає вивченню та запису фольклорних надбань рідного Полісся, його звичаїв та обрядів. Із-під пера дослідниці виходять 18 книг, серед яких – книга «Мов спалах блискавки»: побачила світ у грудні 2020-го.

А ще ж понад 400 наукових статей, нарисів, розвідок, розповідей! Плідна праця невтомної полісянки відзначена званням «Почесний краєзнавець України», преміями імені Миколи Куделі та Василя Кмецинського, Благодатною грамотою за заслуги перед Українською православною церквою.

13 березня Олександра Павлівна відзначає ювілей – 85 років! Низько вклоняємося Вам, Олександро Павлівно, що достойно пройшли свій важкий шлях і стали Вчителем для всіх людей, які були поруч.

Світлана Чибирак

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: камінь-каширський, Волинь
В тему

Останні матеріали