Люди

Щоб зв’язати для солдатів 200 пар шкарпеток, бабуся віддала навіть свої кофти

Щоб зв’язати для солдатів 200 пар шкарпеток, бабуся віддала навіть свої кофти

Софії Федорівні Гайдай улітку, дасть Бог, стукне 90! І 85 із цих років бабуся працює з нитками та спицями.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

– Колись на Волині  в’язання не було поширене. Жінки більше ткали, вишивали, – пригадує довгожителька із села Забороль, що під Луцьком. – Але я подружилася із сусідкою, яка тримала овечок, із їхньої шерсті виготовляла пряжу і в’язала різну вдежу.

Аби засвоїти ази в’язання, маленька Софія спочатку використовувала звичайні нитки. А потім батьки завели овець. Дівчинка разом із мамою навчилася виготовляти шерстяні нитки. І тоді якого тільки одягу не в’язали маленькі рученята.

– Колись, правда, не було багато часу сидіти за цим ділом, – провадить бабуся. – Бо ж мене ще дитиною мама забирала до колгоспу, щоб там помагала на ланці працювати. А як я підросла і вийшла заміж, то мусила всюди встигати: і вдома коло сім’ї та хазяйства, і в колхозі, де багато літ трудилася на фермі.

Особливо тяжко довелося жінці, як від хвороби раптово помер чоловік. Тоді Софія Федорівна мусила сама ставити на ноги двох дочок, заміж їх видавати, внуків няньчити. Тяжко було, зізнається бабуся. Але саме діти, внуки, правнуки і віднедавна праправнуки стали для Софії Федорівни найбільшою радістю.

– Скільки здоров’я дозволяло, стільки я дітям помагала. Торік то ще й трохи поралася у дворі. А то щось із ногами сталося – не можу ходити! Внучка, з якою живемо разом в одній хаті, купила мені таблетки дорогі – по 600 гривень. Ніби ноги стухли, але ходити все одно не хочуть, – бідкається старенька. – То я трохи по хаті зараз ходю. А як сонечко блисне й на дворі потепліє, сяду на лавці і буду вже на вулиці в’язати для наших синочків, – так лагідно бабуся називає бійців АТО.

Допомагати військовим на передовій старенька почала ще 2016 року. Тоді, каже, подивилася по телевізору новини, як в окопах солдати мерзнуть, бо на вулиці мороз, а вони без теплих шкарпеток, і вирішила – треба дітям помогти.

– На ту пору в мене не було ниток, – продовжує Софія Федорівна. – А то сусідка принесла теплу кофту. «Вдягайте, – каже, – щоб не мерзнули». Але я тако подивилася: нитки хороші, і багато їх вийде. Розпустила кофту, стала в’язати шкарпетки і приносити до нас у церкву. Бо там завжди після поминальної служби люди збирають, хто що має, і через нашого батюшку отця Віталія Антонюка ми передаємо гостинці на фронт.

Коли люди дізналися про бабусю-благодійницю, стали до Забороля передавати нитки, хто які вдома мав. І так за чотири роки старенька подарувала нашим захисникам аж  200 пар теплих шкарпеток.

– Цієї зими трохи забракло мені ниток, то я дістала свою колись парадну білу кофту, розпустила – і всю її вив’язала. Бо як має в шафі лежати, то хай служить солдатикам, – щиро каже бабуся.

На запитання, чи не важко в поважному віці стільки займатися рукоділлям, Софія Федорівна усміхається:

– Мені Господь помагає, силу повертає. Хоча вже маю 90-й рік, але нічого, дякувати Богу, не болить (ото тільки що ноги не ходять). Я навіть без окулярів в’яжу. Хіба що нитки темні, зливаються, то мушу окуляри вдягати, – зауважує жінка. – А й газети люблю читати. І «Твій вибір» – то моя любіма. Дочка живе в Луцьку, її виписує. Перш вона всі новини, які пишете, перечитає, а потім зразу мені привозить.

Через тиждень після нашої з бабусею розмови до Забороля знову поїде свіжа преса. І так приємно буде, що серед десятків новин та героїв Софія Федорівна знайде статтю й про себе. Дякуємо, Софіє Федорівно, за ваше золоте серце!

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: Волинь, луцьк, війна на сході україни, пенсіонери
В тему