«Земельна реформа – це авантюра, бо як не буде села – не буде України!» – депутат Волиньради
Андрій Турак – депутат Волинської обласної ради, якого знають не лише на Волині. Адже Андрій Антонович одниміз перших аграріїв в Україні (!) спорудив переробний міні-завод.
Щоб отримати якісну молочну сировину, запозичив у Швеції технологію виробництва. Щоб переробити це молоко з дотриманням найвищих світових стандартів –використав технології з Ізраїлю. Тож кому, як не йому, – багаторічному представникові громади у Волиньраді – розуміти, що найбільше болить сьогодні селянину.
– Андрію Антоновичу, у всіх на вустах – тема продажу землі: якщо на наші землі зазіхнуть закордонні мільярдери, дядькові із села не залишиться нічого, навіть роботи кріпака, бо в полі працюватимуть машини. Як представник волинської громади у Волиньраді скажіть: як цивілізовано можна було б відкрити ринок землі?
– Коли мене запитують, що думаю про земельний закон, я відверто кажу: це авантюра! Бо облік землі справді потрібен, ринок землі теж необхідний, але відкривати його мали б насамперед для фермерських господарств, для сімейних ферм – тобто для українців. Адже це робочі місця, це податки, це перспектива для України.
Чому нова президентська команда не дослухалася до людей? Чому не долучила інститутів стратегічних досліджень? Так не можна! І я сподіваюся, що народ не допустить, аби закон про продаж землі був підтриманий у другому читанні.
– Днями Верховна Рада прийняла держбюджет-2020. Ви, як багаторічний депутат, що скажете з приводу головного фінансового документа країни?
– Не скажу нічого втішного. Раніше селяни отримували грошову підтримку на розвиток тваринництва, на купівлю сільгосптехніки. Наразі всі ці програми з держбюджету викинули. Залишили тільки 4,4 мільярда гривень, щоб допомагати аграріям погашати відсотки за кредитами. Тобто ця підтримка більше спрямована не на селян – на банкірів, а точніше – на олігархів, яким ті банки належать.
– Можливо, Волинська обласна рада зможе підтримати господарників нашого краю?
– Раніше у Волинській області діяли такі програми. Але зараз фінансів не вистачає навіть на захищені статті витрат: зарплату лікарів і учителів, ремонт доріг і комунальних приміщень. Ми, волиняни, покладали великі сподівання на комунальне підприємство «Волиньприродресур». Видобуваючи та продаючи корисні копалини, підприємство заробляло б на потреби області, районів, сіл. Але чиновники зі столиці не дають «Волиньприродресурсу» працювати. Вочевидь, не хочуть ділитися. Тому маємо те, що маємо.
– Свого часу Ви, як депутат облради,відстоювали регіональну програму «Шкільне молоко»: щоб із місцевого бюджету спрямувати кошти на забезпечення маленьких волинян якісною продукцією. Програма досі лише на папері?
– Так, відстоював. Бо, як батько й дідусь, розумію, наскільки важливо, аби дитина дошкільного та шкільного віку щодня отримуваласклянку натурального молока. А як людина, якій не байдужа доля України, вболівав та вболіваю за здорову націю. Вже зараз у дітей хронічна нестача кальцію в організмі, бо вони не знають, що таке якісне молоко, не вживають натуральних йогурту, кефіру, ряжанки. Лікарі б'ють на сполох! А програма «Шкільне молоко» досі лишається тільки на папері через ту ж причину – відсутність коштів.
–Замість чекати підтримки від держави, ви, як представник громади, самі активно допомагаєте армії…
–Не люблю про це розповідати, але, коли почалася війна, а наші бійці голі-босі, як було не закупити землякам бронежилетів, касок? Пораненим і демобілізованим моє господарство виділило в межах півтора мільйона гривень. Хоча ці гроші ніщо, порівняно з тим, що волиняни віддають за Україну свої здоров’я та життя.
– Що варто змінити у владних інституціях, аби люди не бідували, а громади розвивалися?
– Потрібно зовсім небагато – свідомість влади, її розуміння та підтримка українського виробника. Адже це і якісна продукція, і невисока ціна, і працевлаштування наших громадян.
Проте, на жаль, цього немає. Київській владі чомусь цікавіше просити позики в МВФ замість створити умови для своїх громадян, які на українській землі зароблятимуть гроші для України.
От узяти для прикладу ПОСП імені Шевченка. В нас трудиться майже триста працівників, яким надаємо стабільну роботу, нормальну зарплату, соціальний захист. Ці ж таки люди наповнюють своїми податками місцевий та державний бюджети, а отже – утримують школи, садочки, дороги. Натомість у селах, де нема сільгосппідприємств, молодь виїжджає на заробітки, працює на розвиток чужої країни, аби потім, у старості повернутися додому і, замолоду нічого не відраховуючи в Пенсійний фонд, претендувати на пенсію від України.
Це величезна проблема. І якщо нічого не міняти в країні, то подібні проблеми ставатимуть усе гострішими.
– Та й люди, а не лише влада, повинні змінитися.
– Авжеж! Наше процвітання настане тоді, коли українці будуть думати своєю головою, а не піддаватимуться на всілякі побрехеньки. Коли почнуть обирати тих, які дійсно працюють із людьми та для людей. А доки ми будемо за 200 – 300 гривень продаватися політикам, доти будемо котитися у прірву. Тобто, спершу треба змінитися внутрішньо, а тоді неодмінно зміниться й Україна загалом.
БІЛЬШЕ ПРО ВІДОМИХ ТА ЦІКАВИХ ЛЮДЕЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Спілкувалася Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
