Люди

Майстриню з Волині знають не лише в Європі, а й у США

Майстриню з Волині знають не лише в Європі, а й у США

Мама трьох діток Юлія Слюсарук із міста Володимира-Волинського плете з тонкої пряжі ірландське мереживо, що складне в технології, тому доволі дороге. А ще жінка створює власну колекцію одягу, серед якої – сукні, блузи, спідниці та купальники. Так, на одному з місцевих конкурсів краси учасниці продефілювали у них, зібравши овації.

З чого все починалося – у розмові з майстринею.

– В’язати гачком почала ще у другому класі, відвідуючи гурток, – розповідає Юлія Слюсарук. – Для себе інколи в’язала майки і топи, які сьогодні у моді. Далі було затишшя. Навички знадобилися після народження донечки Юстини. У неї була лялька, яку потрібно було одягати. Знову до рук взяла гачок – і за якийсь час на іграшці з’явилася шапочка. Далі одягала вже донечку. Тому почала цікавитися новими технологіями, серед яких – ірландське мереживо.

На відміну від звичайного в’язання гачком, в якому створюється цілісне полотно або стрічка з мережив, ірландське складається з окремих мотивів (квіти, листя, розетки, джгутики, гілочки тощо), які в’яжуться окремо, а потім з’єднуються за допомогою сітки. Вироби, виготовлені за цією складною технологією, дорожчі, але вони відрізняються від інших. Особливо гарні виходять комірці та сукні.

На випускний у дитячий садочок Юстина одягнула таку сукню.

Спочатку Юлія в’язала дітям та собі, згодом стала отримувати замовлення від знайомих. Потім спробувала представити свою продукцію на міському ярмарку – і була здивована, коли головні убори, пінетки, комірці, намисто та сережки розібрали. Це додало впевненості, і Юля стала реалізовувати вироби через інтернет.

– Напередодні Нового року отримала замовлення з Америки на 1000 прикрас у вигляді сніжинок. Моїми клієнтами є німці, італійці, французи, – продовжує ділитися майстриня. – Здебільшого іноземці замовляють мітенки, комірці та різдвяний декор. Не знаю, чи змогла займатися улюбленою справою, якби не підтримка рідних. Чоловік Андрій не тільки допомагає в усьому, а є моїм критиком та порадником. Постійно їздив зі мною по виставках, на яких презентувала свої вироби. Неабияку підтримку маю від мами, яка допомагає з дівчатками, водить їх на гуртки, в секції, поки я доглядаю за найменшим нашим членом сім’ї – Наумчиком, та займаюсь домашніми клопотами.

Юлія зізнається, не любить в’язати однакові речі, бо нудно. Їй завжди хочеться творити щось нове. Тому й асортимент різний. А ще хоче спробувати себе у майстер-класах у соц-мережах. Наразі на волонтерських засадах вчить в’язати відвідувачів університету третього віку. Роблять перші спроби у мереживній справі й донечки. Молодша, Павлина, намагається сама створювати вироби.

Насамкінець цікавлюся, яка робота забрала найбільше часу. Усміхаючись, Юлія зізнається: це скатертина, яку вона в’яже упродовж трьох років і ніяк не може завершити. Замовниця з розумінням ставиться до такого довготривалого процесу й продовжує терпеливо чекати. Адже такої скатертини ніде не купиш.

Жанна Білоцька

Читайте також
Все про: майстриня, єс, сша, Волинь
В тему

Останні матеріали