21 листопада: чим особливе вшанування Собору Архістратига Божого Михаїла та інших небесних Сил Безплотних?
Навіть ім’ям своїм Мі-ка-ель, або ж українською – «Хто, як Бог?», Михаїл стверджує: ніхто не може бути рівним із Богом. Слово «архістратиг» означає головнокомандувач ангельських сил, а «ангел» у перекладі «вісник». Тож провіщати людям волю Божу, відкривати таємниці віровчення, благовіствувати про великі справи – саме до цього й прикликані ангели, серед котрих ми вирізняємо сім найвищих – архангелів, а серед них найбільш шанований – Михаїл.
Отці Церкви ототожнювали Михаїла з таємничим вогняним стовпом
Здавна Архістратиг Михаїл славився допомогою благочестивим людям. Своїми чудесами він відомий і в Україні. Ще з часів Київської Русі у Києві діяли два Михайлівські собори: один – на території Видубицького монастиря (1088), другий – гордість і окраса міста – Михайлівський Золотоверхий собор (1108 – 1113).
На іконах святий топче ногами диявола, бо головна функція Архістратига – боротися з нечистю. У лівій руці він тримає зелену фінікову гілку, а в правій – спис із білою хоругвою або полум’яний меч. Запорізькі козаки вважали Архангела своїм покровителем, під його незримим керівництвом завжди отримували дивовижні перемоги над супостатом. На честь Архістратига Михайла часто зводили церкви на Запорізькій Січі.
Остання восени велика поминальна
За народними уявленнями, святий Михаїл, як повелитель вітру, носить його на лівому плечі, тримає за вуса, і приборканий вітер дмухає потихеньку. А коли Архангел трохи попустить вуса вітрові, тоді зчиняється буря, а взимку віє завірюха.
У календарній обрядовості українців Собор Архістратига Михайла є останнім серед осінніх великим поминальним днем (йому передують Дмитра (8 листопада) та Святих Козьми й Дем’яна (14 листопада), а також усі суботи напередодні зазначених свят). Ці поминальні дні називають «Діди», «Родичі», «Поминальні». І, до речі, найдовше «Діди» зберігалися в Україні на Поліссі. Гостей у такі вечори не кликали. Але дуже раділи, якщо траплявся хтось із чужих, навіть останній жебрак. За народною традицією, нагодувавши на поминках незнайомця, людина тим самим начебто годувала у Царстві Небесному своїх родичів.
На поминальну вечерю досі готують пісні страви: борщ або капусняк, пісну тушковану картоплю та капусту. А на Волині, півночі Рівненської та Житомирської областей роблять картоплю з маком (так звані коми).
На храмове свято варили коло церкви меди
Здавна після Козьми-Дем’яна й аж до Пилипа (27 листопада) починалися молодіжні гуляння – вечорниці, дівчата влаштовували «курячі складки»: зносили курей, патрали їх, варили з локшиною чи галушками, а хлопці брали із собою горілку, настоянки чи наливки. Ця традиція виникла тому, що Козьма й Дем’ян – покровителі птахівників, а «курячі складки» мали сприяти плодінню курей.
У селах і містах, де діяла Свято-Михайлівська церква, храмове свято супроводжувалося так званими «медами»: на багаттях коло церкви варили мед із хмелем, готували капусняк, печеню, горохову кашу, робили «складку» із принесених страв.
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
