«Захворів - сиди вдома і виживай як можеш», - розповідь тих, хто пережив коронавірус

Коронавірус помаленьку відступає. Європа послаблює карантин, а Камбоджія, яка заявила, що на її території немає хворих, взагалі його скасувала.

В Україні щодня стає більше людей, які подолали цю недугу, хоча ситуація і зараз доволі серйозна.  

Ми вирішили розпитати тих, хто вилікувався від хвороби, що вони думають про епідемію, про карантин і чи справді коронавірус таке серйозне захворювання, як нам розповідають в новинах.

Поділитися своїми міркуваннями з нами погодився отець Григорій Крижановський з Києва, який нещодавно разом зі сім’єю поборов коронавірус.

Симптоми хвороби

«Захворів я десь на початку квітня, однак симптоми проявилися аж у суботу перед Пасхою.

Цікаво, що напередодні я заради власної впевненості, бо до карантину і сповідав людей, і підтримував, спілкувався, зробив експрес-тест на корону. Він показав негативний результат, а за кілька днів я захворів серйозно.

У ніч з суботи на неділю в третій ночі я прокинувся від страшної лихоманки, зігрітися ніяк не вдавалося. Ані гарячі чаї, ані грілки чи додаткові ковдри не допомагали, рятував лише гарячий душ.

В перші дні основними симптомами моєї недуги були: сильна лихоманка, головний біль, біль у м’язах, в очах, загальна слабкість.  

Так ось, у ніч на неділю додалися болі в ногах, та такі, що без знеболюючого ніяк не вдавалося заснути. Протягом неділі температура піднялася до 39 градусів. Постійно лихоманило, рятував лише гарячий душ та багато пиття. Цілий день марив. Їсти не міг взагалі.

Ситуація погіршилася, коли незабаром захворіла дружина і діти. Практично одночасно, хоча я й намагався їх уберегти від цього. Щоправда, форма хвороби у них була легка.

Так, у дружини була нежить та біль у горлі. У старшого сина Максима (10 років) підвищилась температура до 37,5 градусів зі сухим кашлем. Донечка Нона (9 років) відбулася лише незначним підвищенням температури, син Гриша (7 років) – вологим кашлем, як і меншенький Федір (4 рочки). А ось крихітка Ніна, якій 5 травня виповнилося 2 рочки, перехворіла без виражених симптомів.  

Я вирішив не зволікати і звернутися до лікаря. Але самі розумієте, Пасха, вихідні. Наш сімейний лікар, як на зло, слухавки не брала. Що ж робити? Довелося телефонувати на гарячу лінію, адже я розумів, що сама собою хвороба не пройде.

Мене з’єднали з черговим лікарем, який мені дистанційно назначив курс лікування. Температура до вечора спала до 38,8, однак я цього майже не відчув.

Самопочуття моє не покращувалося, навпаки, я відчув, що у мене пришвидшилося серцебиття. І це мене стривожило не на жарт.

Щоб не гаяти часу, я в понеділок з самого ранку поїхав у приватну клініку, де мене направили до терапевта. Лікар нічого мені не сказала, однак я наполіг на тому, щоб мені зробили комп’ютерну томографію.

От комп’ютерна томографія і виявили в мене двостороннє запалення легень, а на третій день підтвердили в приватній клініці діагноз – COVID-19.

Як проходило лікування

Але спочатку про те, чому я проходив платний ПЦР-тест (тест на виявлення хвороби) у приватній лікарні, а не безкоштовний – у державній. До речі, сам тест обійшовся мені у 1800 грн (аналіз робили у приватній лабораторії) і на виявлення хвороби знадобилося два дні.

А тепер проведемо звичайні математичні підрахунки. Я захворів на свята. Мій сімейний лікар слухавки не брала, а на роботу мала вийти у вівторок після обіду. А без дозволу лікаря, після медреформи, я ніяких аналізів не здам, взагалі нічого не зроблю. То десь у вівторок вона подала б документи у службу на проведення ПЦР-тесту, у середу його б взяли і лише на четвертий день виявили.

Тобто це вже цілий тиждень я без необхідного термінового лікування. Як тоді вижити, скажіть? Хвороба ж дозволу не чекає, їй не потрібні документи, щоб прогресувати. А людина без папірця ризикує і здоров’ям, і життям.

Після того, як у мене виявили корону, відразу зателефонувала сімейний лікар. Виявляється будь-який лікар, який фіксує такий діагноз, інформує про це центральні служби, а ті в свою чергу виходять на лікаря, з яким у мене підписана декларація.  Так от лікар розповіла, як лікуватися, які препарати приймати. Уточнила дані про мою сім’ю і обіцяла слідкувати дистанційно за моїм здоров’ям. Нагадала, як слід поводитися хворому з таким діагнозом.

Це я й сам знав. До лікарні я їхав на таксі, а після діагнозу замовляв ліки  тільки доставкою. Я ж розумію, що створюю небезпеку для здоров’я інших.

Я приймав все за схемою. Щоправда, лікар забула виписати пробіотик, та я здогадався сам. Більше температура в мене не піднімалася, тільки був в мене такий побічний ефект, як важкі болі у спині та м’язах. Через болі у м’язах ніг я 6 днів приймав «Парацитамол» і кілька «Нурофен».

Після двох тижнів я сподіваюся, що мені зашлють бригаду, яка буде брати повторний тест на коронавірус.

Відповідно до наказу МОЗ 7.2.2. від 2020 року тест на коронавірус з певним інтервалом потрібно проводити доти, поки він не покаже негативний результат. Після негативного результату проводять останній вирішальний, який засвідчить остаточне одужання. Як показує практика, таку процедуру проводять двічі або тричі, не більше.

Сімейний лікар попередила, що записала мене на чергу і через день-два до мене прибуде бригада зі Санепідемстанції. І хоча я вже мав діагноз на руках, вони мали засвідчити хворобу самостійно, як і хворобу моєї сім’ї. Хоча за тим же наказом, члени моєї сім, що безповередньо контактували зі мною вже вважаються хворими. Так, ми всі контактували, бо живемо в одному будинку, як інакше.

Бригада прибула через кілька днів, але тільки роздратувала. Ані тобі посвідчення, ані направлення якогось, нічого, окрім проїзного квитка. І оце державна служба? Тест приїхали брати молоденькі дівчатка з телефонами і саквояжиками в руках, у костюмчиках, де видно тільки очі. І я мав впустити невідомо кого у свій дім у той час, кого в країні така ситуація?

Цього їм виявилося замало і вони стали знімати на відео, без мого дозволу, як я з ними сперечаюся. Я попередив їх, що цього робити вони права не мають, як і без документів заходити у мій дім. 

Як повідомили згодом мої знайомі, такі випадки непоодинокі. І це не найстрашніше. Траплялося, що губили тести по дорозі і приїжджали брати повторно, бувало, що не виявляли, а бити на сполох починали тоді, коли людина з пневмонією потрапляла в лікарню. І таке бувало. І скількох людей до цього часу хворі заразили? Невідомо.

Через тиждень лікування температура спала, однак залишилися болі в м’язах, закладеність носа без виділень, головний біль і пришвидшений пульс, який я відчував і без пульсоксиметра. А також цілковита відсутність смаку і запаху, міг з’їсти цілу цибулину, мов яблуко, і не скривитися.

У дружини температура десь 37, 7 протрималася 5 днів і спала, залишилася закладеність носа і біль в горлі. У діток температура спала, припинився кашель, помаленьку одужували.

Життєві історії інших хворих

Коли я почав вести блог, до мене звернулася одна сім’я з Броварів і розказали, як вони хворіли. Симптоми були такі ж як і в мене. Тільки у них дружина захворіла сильно, а чоловік переніс у легкій формі.

Щоправда захворіли вони ще до карантину і про свій діагноз не знали. Лікувалися як від звичайного грипу антибіотиками, а до лікарів потрапили вже на другій фазі, коли вражає не вірус, а бактерія. Навіть про діагноз не підозрювали, тому вільно спілкувалися з родичами.

Від них заразилася їхня тітка та її четверо дітей і свекор, що приїжджав у гості. У тітки виявили двостороннє запалення легень.

Потім зголосився мій знайомий з Оболоні (Київ), який розповів, що теж був хворий, але самоізолювався з дружиною вдома. Через нелюдське ставлення до хворих в нас в Україні вирішили нікому про хворобу не повідомляти. Харчі і ліки замовляли через кур’єрські служби.

З тої ж Оболоні мене знайшов 70-річний похилий чоловік. Він дзвонив, розпитував про здоров’я, а потім зізнався, що він теж перехворів на COVID-19, але нікуди не звертався, а лікувався вдома так, як я описував у своєму блозі і вилікувався.

Найцікавіше, що мій друг, від якого я скоріш за все заразився, звернувся до лікарів після того, як прочитав мої пости. Востаннє, коли ми бачилися, у нього була температура, кашель і нежить.

Після КТ у нього виявили двохстороннє запалення і фіброз легень, бо він цілий тиждень переносив недугу на ногах. Тому й не зрозуміло, коли появився той фіброз. Лікування назначили таке, що й мені.

Він же ймовірніше заразився від заробітчан, бо частенько з ними спілкувався. Невдовзі після його діагнозу захворіла дружина, двоє діток (1 і 3 рочки) та батьки, бо всі проживають в одній хаті.

Знаю ще 4 друзів, які спілкувалися між собою і всі разом захворіли. У двох з них – діабет, у четвертого – астма, вірніше астматичні прояви, такі як задишка.  Вік у всіх до 50 років. Лікувалися так же і стали здоровими.

З Печерську заможні люди повернулися на початку лютого з відпочинку і не підозрювали про свою хворобу, тому й заразили кількох своїх знайомих.

Мене заспокоює те, що я нікого із знайомих не заразив. Я спеціально всіх обдзвонив, щоб дізнатися, як їхнє здоров’я.

Багато друзів повідомили, що в закритому приміщенні захворієш швидше, чим на свіжому повітрі. Так ніхто з них при дотриманні дистанції на дворі не захворів.

За особистими підрахунками, хвороба у мене проявилася на 12-14 день, заразився я десь на початку квітня. А два тижні тривав інкубаційний період.

Проблеми епідемії

У свої 42 роки я з гіркотою констатую, наша країна не готова до таких потрясінь. Я розумію, що ця епідемія стала викликом для усіх нас, а найбільше державі і відверто кажучи, цей іспит вона склала не надто добре.

Посудіть самі. Під час карантину приймаються просто антиконституційні рішення про ринок землі, про те, що НБУ не підпорядковується українським банкам і низка інших. Ніхто не рятує і без того малий та середній бізнес, зростає безробіття. І як в таких умовах вижити українцям?

Я скажу відверто: для мене це не карантин, а домашній арешт без найменшого прояву свободи. Погодьтесь, пробути більше місяця в закритому приміщенні без додаткових засобів на існування, прогодувати себе та своїх дітей і ще лікуватися – до снаги не кожному. Якби не добрі люди, невідомо, як скрутно довелося  й мені. А як в таких умовах вижити пенсіонерам?

Держава посадила людей на самоізоляцію і залишила напризволяще.

А як бути незахищеним верстам населення? Як їм живеться в умовах карантину? Хто за них подбав?

А найбільше вражає ставлення до хворих. Нещодавно довелося побачити в соцмережах картинку, де наш мер Кличко із закликом «Досить шастати» засукає рукава. Це що погроза? А головне кому? Хто шастає? Може ті, хто привозив мені харчі, коли я хворів? Чи ті шастають, хто ризикуючи власним життям, годував безхатьків?

Друга фотка з інтернету. На ній логотип МОЗ, телефони гарячої лінії. Стоїть хворий і здоровий. На фото заклик дотримуватися дистанції. І все б гаразд, якби не АЛЕ. Одне око у хворого в масці більше, друге – менше, а у здорового без маски – очі одного розміру.

Що це? Потягнуло дискримінацією? Чому до хворих ставляться як до прокажених? І це під егідою держави? Це фашизм якийсь.

А тепер головне питання, чи носить хвороба характер пандемії? За тими даними, які ми маємо, вона менш поширена за туберкульоз, вона менш шкідлива за грип та СНІД. І у нас в той же час закривають туберкульозні диспансери, інфекційні лікарні, скорочують лікарів. А що ми натомість отримуємо?

Туберкульоз – епідемія на наших теренах ще з 1993 року та хто про це згадує. Він і досі невиліковний для нас, і забирає життів більше, ніж корона, але кардинальних обмежень ніхто не вводив.

Зрозумійте правильно. Я не проти карантину, я проти таких суворих обмежень і повного безправ’я.

Ні для кого не секрет, що окремим особам карантин був вигідним. Коли малий бізнес просідав, великий навіть не припиняв роботу. Чи не так?

Висновок один. Закон діє не на всіх. Карантин під гаслом: ми врятуємо вас від вас же самих, розорив і до того не багату країну. І пожинати плоди карантину ми будемо ще досить довго.

На мою думку, практика Швеції чи Японії підійшла би нам більше, якби у нас була розвинута медицина.

Мій досвід показує, що молоді і діти легше переносять захворювання. Всі лікуються за протоколом, при пневмонії та грипі виписують ті самі ліки. Ізоляція потрібна, але не так як у нас: захворів – сиди вдома і виживай як можеш. Держава зробила головне – ізолювала тебе, а решта – твої проблеми.

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.