Усе частіше світова спільнота озвучує припущення, що коронавірус – ніщо інше, як біологічна зброя. Мовляв, запустили її в дію, аби провести світовий перерозподіл впливів або (є й така версія) щоб зменшити населення планети, оскільки Земля вже не витримує майже 8 мільярдів жителів.
Скажете, маячня? Можливо. Проте історія знає надто багато випадків, коли спеціально запущений вірус допомагав здолати найсильнішого ворога та окупувати цілі континенти, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
Декілька купців призвели до смерті 20 мільйонів європейців
У 1345 року хан Золотої Орди взяв в облогу кримське місто Феодосія (тодішня його назва Кафа). Однак змусити містян здатися не зумів. Бо на заваді стала епідемія чуми серед його воїнів. Розлючений неміччю перед хворобою, хан відступив. Але, перш ніж покинути передмістя, наказав закинути через мури Феодосії трупи воїнів, заражених моровицею.
Невдовзі чума почала косити жителів фортеці. Побачивши це, купці втікають із міста до країн Західної Європи. Та, шукаючи рятунок для себе, розносять заразу по цілому континенту. І саме жменька втікачів призводить до того, що на Заході чума забирає життя 20 мільйонів людей! Тобто кожного третього жителя континенту.
Нині ж відбувається щось схоже, тільки з точністю до навпаки: українські заробітчани, рятуючись від коронавірусу в Західній Європі, ринули до «чистої від зарази» України і рознесли хворобу геть в усі регіони.
Скажете: в усьому винен Китай? Не зовсім. Бо ще до початку пандемії, коли не було жодної жертви коронавірусу, журналісти «Секретного фронту» провели розслідування. Результати його вас шокують.
Більшовики прийшли до влади завдяки черевному тифу
Після Жовтневого перевороту 1917-го більшовики стрімко завойовують владу в Україні. Проте ніяк не можуть здолати Українську галицьку армію (УГА). 1918-го вона звільняє від більшовиків одне за одним українські міста.
Історик Роман Коваль перелічує: «Наша армія мала реальні перемоги: Полтава, Харків, Люботин, Лозова, Мелітополь і навіть Крим. 30 серпня 2019-го кияни зустрічали воїнів УГА з квітами та сльозами. Адже місто нарешті було звільнене від більшовиків та розстрілів, які влаштували в Києві червоні окупанти».
Та переможна хода УГА припиняється вже за кілька тижнів: бійців починає масово косити черевний тиф. І це при тому, що медична служба в УГА та особиста гігієна бійців були на високому рівні.
Хворих було стільки, що в медзакладах не вистачало ліжок. Пацієнти помирали просто посеред вулиць. Щодня черевний тиф забирав по 400 – 600 вояків. Тож небагато довелося почекати більшовикам, аби Українська галицька армія стала знекровленою та взагалі розформувалася.
Звідки ж узялася серед наших воїнів смертоносна пошесть? У 1919 році більшовиків її вкрали з інституту Пастера, яка дотепер діє на території Франції і науковці якої винайшли вакцини від правця, туберкульозу, дифтерії та відкрили вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).
Після того, як померли від черевного тифу тисячі бійців УГА, смертельна хвороба розповзлася Україною. Серед тих, хто нею заразився, – знаменитий 89-річний хореограф Григорій Чапкіс. 1943 року він, проживаючи в Києві, перехворів на черевний тиф.
В одній палаті тоді лежали його мама, баба, тато, мама і п’ятеро їх, дітей. А загалом черевним і висипним тифом у часи Другої світової заразилися в Союзі більше ніж 10 мільйонів громадян, мільйон із яких помер.
Сталін і Гітлер спеціально заражали армії
Окрім черевного тифу, європейців у часи Другої світової косили також епідемії холери й дифтерії. Експерти вважають, що така пошесть у Європі виникла неспроста – її спровокували нацистська та радянські армії. Вони намагалися знищити одна одну за допомогою біологічної зброї. Тож спецслужби обох країн масово поширювали смертоносну зброю через забруднену воду, вошей та заражений одяг.
«Це якраз і була перша апробація використання біологічної зброї на рівні армій та країн, – зауважує Микола Маломуж. – Ми навіть маємо конкретні історичні факти, коли через запущену біологічну зброю гинули сотні тисяч солдатів, офіцерів, цивільного населення».
Як приклад використання нацистами біологічної зброї, Микола Маломуж називає оборону Одеси, яка тривала з 5 серпня до 16 жовтня 1941 року. Захищали місто 12-тисячна стрілецька дивізія та льотчики-бомбардувальники. Однак потужне військо стало безсилим перед епідемією холери, що зненацька охопила Одесу й нещадно вбивала цивільних та військових. У результаті місто душе швидко перейшло в руки нацистів.
Проте й нацисти ставали жертвою невидимого ворога. Так, у травні 1942-го на командувача Рейнгарда Гейдріха було вчинено замах: у Празі під його машину кинули гранату. Нацист отримав незначне поранення і міг швидко одужати, якби не одне «але» – граната була заражена ботулотоксином. Тож невдовзі командувач помер від ботулізму.
Хоча що таке одна людина, місто, армія, коли цілі континенти опинялися в руках загарбників після застосування ними біологічної зброї. Як доказ – захоплення європейцями Південної Америки.
В жадобі загарбати багату на золото територію, конкістадори Іспанії і Португалії дарували індіанським вождям ковдри, якими до того користувалися хворі на віспу. Після прийняття цих дарунків індіанці вимирали цілими племенами. А конкістадори майже без бою захопили територію, в декілька разів більшу за їхні власні держави.
Біологічна зброя потужніша за ядерну
Втім повернемося до України. Адже надсекретні лабораторії діяли за Союзу і на нашій території.
У часи Другої світової, коли нацисти ось-ось мали зайти до Києва, лабораторії з виготовлення біологічної зброї замуровувалися, засипалися, а вся документація знищувалася. Проте заходити в ці підземелля досі небезпечно. Адже хтозна, чи не чекають там на нас віруси холери, чуми, туберкульозу чи дифтерії?
Так само небезпечними лишаються досі лісові криниці на теренах України. Адже саме їх, а також лісові струмочки отруювали колись черевним тифом органи НКВС. У такий спосіб вони фізично знищували бійців УПА, чиї криївки розташовувалися в лісах Західної України.
«У Києві проводилися дослідження на базі Академії наук. Окремо існували лабораторії, які працювали під контролем НКВС України. Вони були розташовані під землею у сховищах», – каже ексголова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії Микола Маломуж.
«Бактеріологічна зброя не піддається профілактиці і миттєво поширюється, – підтверджує дослідник історії спецслужб – полковник запасу Дмитро Вєдєннєв. – Моделювання показує, що 100 кілограмів спорів сибірської виразки, поширених у такому місті, як, приміром, Нью-Йорк, може за лічені дні знищити до трьох мільйонів людності. Для порівняння, ядерна боєголовка в мегатонну загубила б життя лише одного мільйона містян».
Аби не допустити біди світового масштабу, ще 1972 року передові країни підписали конвенцію, якою зобов'язалися не вдаватися до розробки біологічної зброї. Втім підписати – не означає дотримуватися.
«На практиці всі засоби зберігаються в таємних лабораторіях під контролем спецслужби великих авторитарних країн. І в цих ситуаціях загроза використання біологічної зброї завжди присутня», – вважає голова Служби зовнішньої розвідки України 2005 – 2010 років Микола Маломуж.
А політичний експерт Олександр Солонтай додає: «Розробка вірусів та хімічної зброї ніколи не припинялася. Тож немає сумніву, що біологічна зброя буде використовуватися в найближчому майбутньому. А встановити, звідки вона взялася, шансів небагато» (ці слова прозвучали восени 2019 року!).
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
