24 Березня 2020
Новини

Який зв’язок між поминальними службами та життям Ісуса Христа і чому панахиди звершуються саме в суботу

Який зв’язок між поминальними службами та життям Ісуса Христа і чому панахиди звершуються саме в суботу

Мабуть, багатьох із наших читачів цікавить: навіщо ми поминаємо покійних на третій, дев’ятий та сороковий дні? Що відбувається в ці періоди з душею небіжчика? І чому роковини смерті водночас вважаються днем народження?

Відповіді на всі ці питання допоможе отримати кандидат богословських наук протоієрей Іван Голуб, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– Отче, за твердженням Церкви, після тілесної смерті душа продовжує жити в іншому вимірі. В якому саме?

– Людина переходить у позагробне життя, в якому зустрічається з Богом, аби відповісти за все хороше і погане, що зробила в земному житті. Людина, яка йде з цього світу, позбавляється всього, чим володіла в земному житті. В інший світ іде тільки душа, яка буде судима Богом за законом милосердя і справедливості.

– В наших попередніх розмовах Ви розповідали, що аби під час цього суду Бог простив гріхи померлому, ми, живі, маємо багато молитися.

– Так, спеціально для того вже у чині похорону ми читаємо від імені померлого слова, якими він ніби звертається до живих: «Бачачи мене, як лежу я безмовний, бездиханний, плачте за мною, браття та друзі, рідні та знайомі; бо ще вчора я говорив із вами, і раптом настала страшна година смерті. Прийдіть же всі, хто любить мене, і поцілуйте мене останнім поцілунком, бо більше не буду ходити з вами або говорити: відходжу до Судді, Який не звертає уваги на особи, бо раб і владика поруч стоять перед Ним; цар і воїн, багатий і вбогий зрівняні в достоїнстві; і кожен за свої вчинки або прославиться, або й осоромиться. Прошу ж усіх і благаю, повсякчасно моліться за мене Христу Богові, щоб не потрапив я за гріхи свої у місце мучення, а щоб оселив Він мене там, де світло життя».

Таке звертання пов'язане з тим, що чимало серед померлих грішників, які покаялися, але не встигли принести гідних плодів покаяння. Для таких душ, хоч вони й потрапили у пекло, – є можливість виправлення їхнього становища.

– А чому на третій день після похорону необхідно служити панахиду?

– Відомий сучасний богослов протоієрей Созонт Чобич стверджує: «За прикладом Господа Ісуса Христа, який воскрес із мертвих у третій день, служиться панахида по покійному, щоб і він воскрес у третій день для нескінченного, славного життя з Христом. Після поклоніння Богові повеліває показати душі різні обителі святих і красу раю».

Проте є й інші твердження. Так, деякі зі святих отців вважають, що, вшановуючи пам'ять покійного на третій день, ми тим самим підтверджуємо, що новопреставлений раб Божий хрещений в ім'я Отця і Сина і Святого Духа та що священники й близькі благають єдиного в Тройці Господа забрати душу небіжчика до раю.

Ще частина святих отців припускає, що на третій день ми молимося за небіжчика, тим самим нагадуючи, що у своєму земному житті він сповідував три головні чесноти, необхідні християнину для життя вічного, – віру, надію та любов.

А ще є твердження, що, промовляючи на третій день молитву за покійного, ми благаємо Господа очистити трояку дію людини, котра відійшла, тобто тілесне, душевне і духовне.

– Що ж відбувається з душею на дев'ятий день?

– За твердженням того ж таки протоієрея Созона Чобича, душа, оглянувши рай, на дев'ятий день після свого розлучення з тілом знову підноситься на поклоніння Богові. Церква і родичі молять Бога про приєднання душі, що відійшла, до дев'яти чинів ангельських. І після другого поклоніння Господь повеліває показати душі пекло з усіма його муками.

– А після подорожі до раю та пекла душа на 40-й день потрапляє в царство або світла, або пітьми?

– За однією з версій, так. Коли родина замовляє заупокійну службу, то тим самим вона намагається допомогти душі, яка на 40-й день після виходу з тіла втретє підноситься на поклоніння Богові. В цей час праведний Суддя визначає душі відповідне до її справ і земного життя місце перебування.

Крім того, Свята Церква відправляє поминання за померлих у цей день, бо згадує, як так само на 40-й день Ісус Христос вознісся на небеса та зайняв місце «праворуч Отця» (Мф. 22.44). За цим первообразом померлі займають на сороковий день після смерті те становище, яке відповідає їхній моральній гідності. А Церква і родичі в цей день поспішають на допомогу покійному, аби під час спільної молитви умилостивити Всеблагого Бога щодо померлого.

Та й саме число «40» вважається особливим та уславленим у Святому Письмі. Рівно 40 років ізраїльтяни ходили за Мойсеєм пустелею та насичувалися небесною манною. Два рази приймаючи закон на горі перед Богом, Мойсей сорок днів і ночей постив. Після смерті Мойсея ізраїльський народ сорок днів його оплакував. Господь наш Ісус Христос постив сорок днів і ночей у пустелі, а після воскресіння перебував сорок днів із апостолами, переконуючи їх у правдивості Свого воскресіння

– Отож, за твердженням Церкви, на 41-й день душа небіжчика вже опиняється в раю або в пеклі. Проте яка тоді роль відводиться роковинам?

– Перші роковини знаменують не лише дату смерті людини, а й перший рік її потойбічного життя. Можна навіть сказати, що на роковини ми відзначаємо день народження близької нам людини, яка поза тілом тепер перебуває у Царстві Небесному і вже ніщо її там не бентежить: ні клопоти, ні хвороби, ні душевні терзання.

Таким чином під час заупокійної молитви ми ще раз доводимо, що тілесна смерть не розірвала духовного союзу між живими й померлими і що кожен живий, який буде слідувати Господнім заповідям, отримає вічне життя, про котре Ісус Христос сказав нам: «Я є воскресіння і життя!» (Ін. 11.25).

– Ну, і на завершення нашої розмови: чому саме субота, а не інший день тижня, обрана для проведення поминальних служб?

– Вибір суботи як дня поминання має дві передумови. По-перше, у книзі Буття субота згадується як день, у який «спочив» Бог від усіх справ Своїх після творення світу (Бут. 2, 2). По-друге, саме в суботу Великої Страсної седмиці Господь наш Ісус Христос перебував у гробі.

Проте насамкінець хочу наголосити: молитися за близьку померлу людину потрібно завжди: «і зранку, і ввечері, і вдома, і в дорозі, і за роботою – у будь-який час і будь-де, і Бог прийме таку молитву, якщо вона буде виходити із чистого, люблячого серця і буде поєднана із живою вірою в Господа Ісуса Христа».

Спілкувалася Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: релігія, традиції, церква
В тему