23 Листопада 2019
Новини

60-річна волинянка заробляє на себе ремонтуючи електродвигуни

60-річна волинянка заробляє на себе ремонтуючи електродвигуни

Троє дітей, шестеро внуків та понад тридцять років підприємницької справи із ремонту електродвигунів, які поєднуються із роботою на дачі та 20-ма гектарами орендованої землі. Ось така математика життя 60-річної Галини Войтюк із міста Володимира-Волинського, що на кордоні з Польщею.

Важко повірити, що ця доглянута усміхнена жінка з акуратною зачіскою та манікюром на нігтях щодня бере до рук важкі металеві електродвигуни, що вийшли із ладу, та повертає їх до життя, отримуючи від цієї роботи неабияке задоволення.

Читайте також

Звели будинок на місці свого знайомства

Галина та Сергій Войтюки одружені уже сорок один рік. А знайомі значно довше, іще з юнацьких літ, адже жили неподалік і зустрілися на шкільному стадіоні. Того дня йшов сильний дощ, і усі діти поховались під великим крислатим деревом. Між молодими людьми зав’язалась розмова та одразу виникла симпатія, яка за деякий час переросла у серйозні стосунки та сім’ю.

А через декілька років на місці, де росло те саме доленосне дерево, Войтюки звели власний будинок, де народилось троє їхніх дітей. Тепер на це обійстя, що дорогою до ліцею, не можливо не звернути уваги: дбайливо підстрижений газон, квітучі клумби, ландшафтні скульптури та дивовижний екзотичний кактус милують око. А поруч із цією красою – сільськогосподарська техніка, що свідчить про те, що тут живуть справжні господарі.

Читайте також

Галина Войтюк і її бізнес
Галина Войтюк і її бізнес

Від учня слюсаря до власного бізнесу

У приміщенні гаража – цілі купи, як із поломаними, так і уже зробленими електромоторами, на стінах – мотки дротів і роздруковані мотивуючі написи:

«Хто хоче працювати, той шукає засоби, хто не хоче працювати, той шукає причини».

І в цьому царстві металу пані Галина усьому дає лад.

– Пересічна людина, яка вперше заходить до майстерні і бачить ці гори залізяччя, сприймає це як брухт, але для мене це не просто залізо, а речі, які можуть працювати та приносити якусь користь, – каже, усміхаючись, жінка.

Після закінчення бухгалтерських курсів Галина Войтюк працювала три роки в ощадкасі, що колись була на поштовому відділенні селища цукрового заводу. А після народження середньої донечки змушена була шукати іншу роботу, де субота – вихідний день, адже часу на родину уже з двома дітками потрібно було більше.

Тож у вересні 1985 року влаштувалась у сільгосптехніку, де працював і її Сергій, а ще раніше – і її батько.

Потрапила до електроцеху учнем слюсаря. На той час там працювали 60 людей, половина з яких були жінки. Галина дуже швидко опанувала новий фах і вже за лічені місяці вправно перемотувала дроти електричних двигунів.

Підприємство обслуговувало не лише наш район чи область, а навіть і білоруських клієнтів, які привозили сюди електродвигуни.

– У 1993 році роботи було вже менше, а заробітної плати не виплачували місяцями. А в нас на той час уже було троє діток, яких треба було чимось годувати. Подивившись на колег, які відкрили підприємницьку діяльність, наважилась і собі на власну справу.

Вклали з чоловіком у необхідні матеріали усі сімейні заощадження, ризикуючи залишитись без кусня хліба.

Та вже невдовзі отримали першого клієнта – колгосп села Привітне Локачинського району, – розповідає пані Галина.

Деякий час новоспечений підприємець поєднувала свою діяльність із основною роботою на сільгосптехніці, звідки приходила ввечері і, приготувавши вечерю та виконавши інші домашні справи, далі займалась двигунами в обладнаному під майстерню гаражі. За два роки пані Галині повідомили, що вона, як слюсар із найнижчим розрядом у цеху, потрапляє під скорочення.

Новину про звільнення Галина сприйняла спокійно, адже тепер у неї було більше часу для розвитку своєї справи. Хоча зізнається, що підприємцям у 90 роках було дуже непросто.

На щастя, клієнти у добросовісної і трудолюбивої Галини не переводились – спочатку це були колгоспи, потім фермерські господарства та місцеві підприємства.

Зараз майстерні Войтюків довіряють свої електродвигуни такі потужні місцеві підприємства, як «Гербор-холдинг», «П’ятидні»,  «Універсам», а також хлібозавод і багато інших.

Найгарячіша пора з ремонту електродвигунів – у жнива, коли активно працюють зерносушки, та в опалювальний період, коли найчастіше звертаються котельні. Кожен несправний двигун пані Галина розбирає, виймаючи звідти погорілі дроти, далі ізолює пази та намотує нові дроти того чи іншого діаметра за відповідною для кожного двигуна схемою.

Робота ця дуже кропітка і вимагає неабиякої терплячості, уважності і посидючості. Відволікатись не можна навіть на те, щоб комусь «добридень» сказати, адже весь процес підрахунку схеми потрібно починати спочатку. На один двигун можуть піти як декілька годин, так і декілька днів роботи.

Читайте також

Захоплення, яке приносить гроші і задоволення
Захоплення, яке приносить гроші і задоволення

Відпочинок у бджолиній хатинці та справа, яку нема кому передати

Більшість роботи в майстерні Галина виконує сама. Каже, що інколи допомагає і чоловік, але він до інсульту більше займався полями, а їх у Войтюків було чимало – брали в оренду 20 гектарів землі, де вирощували і зернові, і буряк, і картоплю, і моркву, і цибулю. Окрім цього, тримали свиней, бичків та іншу домашню живність.

Найкращим відпочинком та антистресом для жінки-підприємця є дача у селі, де мають великий сад, город, пасіку з двома десятками бджолосімей та власний апітерапевтичний будиночок, який придбали три роки тому. З весни і до осені Войтюки на дачі щодня – після 18.00 зачиняють майстерню і їдуть у село, де на них чекають грядки та бджоли. Пані Галина каже, на роботі напружує мізки та ще й дихає випарами горілого, а на дачі на свіжому повітрі їх розвантажує.

Усі троє дітей Войтюків уже мають свої сім’ї, але нікуди не повиїжджали, живуть не далеко від батьків.

Та кому передати свою справу – пані Галина не знає, адже з усіх дітей найбільш схожу професію обрав лише старший син, теж підприємець, який нині заробляє на життя ремонтом холодильників.

А брати якогось учня чи найманого працівника жінка теж не хоче, адже коли сама виконує роботу, то може бути впевненою за її високу якість.  Якщо ж її робитиме хтось інший, тоді вона за неї вже не ручатиметься. Сподівається, що, може, хтось з онуків, коли підросте, теж зацікавиться цим ремеслом, хоча нав’язувати свою професію нікому не хоче.

Тетяна Ізотова

Все про: Ремонт, підприємці, володимир-волинський
В тему