17 Жовтня 2019
Новини

Спогади друзів та колег про Олексія Веремійчика (част. 2)

Спогади друзів та колег про Олексія Веремійчика (част. 2)
Олексій Веремійчик

Завершилися пошуки директора департаменту сім’ї, молоді та спорту Луцької міської ради Олексія Веремійчика, який 12 жовтня зник під час риболовлі на озері Люб'язь в Любешівському районі. Того дня був сильний вітер, через що човен перекинувся, трьох людей врятували, а Олексія шукали  майже п'ять днів.

16 жовтня група розшуку виявила його тіло неподалік того місця, де перевернувся човен з рибалками.

Редакція t1.ua висловлює співчуття родині та друзям Олексія.

Аби вшанувати пам'ять цієї світлої та доброї людини, ми продовжуємо публікувати спогади його колег та товаришів:

Музикант Сергій Мартинюк

Для мене Льоха назавжди залишиться людиною, яка вміла знайти позитив і в геть складних ситуаціях. Попри те, що останні роки жили в різних містах, намагалися лишатися на зв‘язку і коли зустрічалися, частенько згадували всі ті пригоди, які пережили разом в кількох турах Фіолету, котрі Олексій відкатав з нами.

Коли втрачаєш таких друзів, розумієш, як багато місця насправді займали вони в житті. Пам‘ятиму завжди.

Громадський діяч Володимир Бут-Гусаїм

Він не просто був другом чи колегою, а навпаки був радником. Ще в 2010 році коли він займався Волинською лігою КВН, він відразу сказав:  я буду людиною, навіть якщо стану чиновником. Так і є. Він став надійним другом для нас, котрі живуть в Громадському секторі. Він підтримував та сам брав участь в різних проектах.

Громадський діяч Дем'ян Петрик

Олексій був мені колегою, але є одне про що найбільше шкодую. Шкодую,  що ми так і не помирилися після однієї серйозної сварки, якщо він там бачить все, то хай вибачить, бо реально через нашу впертість ми і лишалися посварені, але незважаючи на це, я завжди знав що він стояв і тримав завжди за всю Луцьку молодь.

Саме він був найгучнішим голосом молоді в Луцьку, не зважаючи на різні недорозуміння ми завжди знали, що він робить благу мету. Луцька молодь втратила серйозного і дуже хорошого колегу. Нехай там йому буде добре. Співчуття всім хто знав цю світлу людину. Світла пам'ять.

Медійниця Ольга Булковська

Колеги просять про тебе написати. «Спогад, який в тебе виринає в голові, коли згадувати про Олексія», – уточнюють. А я розумію, що той час, коли ми знайомі, можна книгу написати або зняти фільм про дружбу, пригоди, підтримку і чимало тих речей, які називають особливими людськими стосунками. Але думки плутають, у голові – безлад. Розумію, що сталося, але досі не можу це прийняти.…

У листопаді могло б бути 7 років із часу нашого знайомства. Адже саме тоді, коли ми ВІП-колективом збиралися святкувати 3-тю річницю видання виїздом у гори і все було на грані зриву через незалежні від нас обставини, ти помчав нас в одну з найвеселіших подорожей, реально просто врятувавши наші плани. «Прислали вам за раба», – жартував потім. Я знаю на 100 відсотків, що цю мандрівку досі пам’ятають усі її учасники. Бо було весело, душевно, драйвові. А організатором найсмішніших та найбожевільніших моментів виступав ти. І саме тоді народилася наша дружба.

Я пишу «був» і плачу. Бо твій земний шлях закінчився, хоч ти й житимеш у моїй пам’яті завжди. Адже занадто багато ми здолали разом, радилися, сперечалися, веселилися і навіть добряче сварилися. Однак ти у моєму житті був такою ЛЮДИНОЮ, що хоч і зринають сотні спогадів, усі вони – позитивні.

Як, наприклад, ми у перші хвилини чергової ВІП-подорожі на заправці відкорковуємо шампанське. Або снідаємо посеред гір, просто трохи з’їхавши з траси. Або вигадуємо подарунки чи розіграші для друзів (які вони точно ніколи не забудуть). Або вирішуємо робочі питання, причому найчастіше з терміном виконання «на вчора» (бо доля звела нас навіть у гуманітарному проекті «Луцьк – Волноваха: разом збудуємо храм»). І цих «або» – тисячі. Та що там казати – за цей короткий проміжок часу життя так сплело наші долі, що чимало наших друзів стали спільними.

А ще ми обоє знали, що можемо розраховувати на розуміння, підтримку, пораду одне одного. Тому ти просто виніс мені мозок, коли замислив провести перший «ЛуцькФудФест». Переживав, чи все задумане вдасться. Ніколи не забуду, як за місяць до старту заходу ми писали твоє перше в житті інтерв’ю. Траплялися моменти, що від хвилювання ти і трьох слів не міг зв’язати. Ми потім із того дуже сміялися. І я «шантажувала» тебе тим, що поширю це на загал – хай, мовляв, знають усі, як починав теперішній улюбленець ЗМІ.

Пригадую, як називала тебе помічником із «нєрєшаємих» питань. Бо коли дійсно не знала, як розрулити ситуацію, просто набирала і казала щось типу паролю: «Допомога друга!». Не знаю, як це у тебе виходило, але ти міг знайти вихід із найкритичнішої ситуації. А ще ти дуже любив свою велику родину. Поважав батьків. Хвилювався за сестру і щиро радів її щастю. Оточив коханням та піклуванням Аню. Й просто обожнював свою Алісу. Горів роботою, ідеями і ніколи не зупинявся на досягнутому: домальовуючи останні штрихи чергового реалізованого проекту, в голові вже розробляв схему втілення чогось нового й цікавого …

Сьогодні так багато гарного написали ті, хто тебе знав. Але я не хочу, щоб з тебе робили бездоганний святий образ. Ти був звичайною людиною, зі своїми недоліками, промахами, помилками. Лише знаю точно – того доброго, щирого, світлого, що було в тобі, достатньо, аби Господь прийняв тебе у своє лоно. Дякую, що був у моєму житті. Спочивай з миром!

Перший заступник міського голови Луцька Григорій Недопад

Важко повірити, що Олексія більше немає з нами. Коли йдуть із життя такі молоді люди, сповнені сил та енергії, в цьому є щось неправильне, незрозуміле. Те, що складно сприйняти із чим важко змиритися.

Із Олексієм ми перетиналися не так часто, але і тих небагатьох зустрічей та співпраці вистачило, щоб побачити у ньому надійну та професійну людину, ентузіаста, який завжди готовий до реалізації нових ідей. Врівноважений, щирий та відкритий життю, Олексій справляв враження сильної особистості, був оптимістом і вмів заряджати інших своєю світлою енергетикою.

Десятки розповідей про Олексія від різних людей із різних сфер діяльності показують, наскільки значимим він був для своїх друзів, знайомих та близьких, наскільки важко прощатися із ним. Не кожна людина може лишити по собі стільки щирих спогадів та гарних справ. Пам’ять про Олексія житиме завжди, усім нам його не вистачатиме…

 

Читайте також
Все про: луцьк, спогади
В тему